ТЕЛЕКРИТИКА

Телепрограма «Свобода слова» з Андрієм Куликовим, «ICTV», 31 серпня 2007 року

Архив

Андрій Куликов: Добрий вечір. В ефірі програма «Свобода слова» і я, її ведучий Андрій Куликов. Сподіваюся, що у вас уже все готово до першого вересня, і є час подивитися нашу програму. Сьогодні гості у студії – двоє чинних урядовців: колишній президент, а нині почесний президент університету, і людина без звань, правозахисник, борець із владою – отже, Семен Глузман. Дмитро Табачник. В’ячеслав Брюховецький. Станіслав Ніколаєнко. На міжнародній конференції, що відбулася недавно у Лондоні, міжнародні експерти виставили системі української освіти оцінку 3.9 бала. Не добре, але вище посереднього. Хочеться дізнатися: чи будемо ми самі до себе поблажливіші, чи вимогливіші? Тому в мене перше запитання до гостей програми: яку оцінку ви – за п’ятибальною шкалою – ставите українській освіті? Станіслав Ніколаєнко.

 

Ніколаєнко: Якщо бути точним – у Лондоні я був присутнім на цій конференції, – то оцінка була виставлена. Так що... Там критерії дуже специфічні.

 

Куликов: А ваша оцінка?

 

Ніколаєнко: Я б не вірив, скажімо... Серйозно ставився до цих оцінок, це все умовно. Це все умовно, тому що у нас є навчальні заклади, які відповідають…

 

Куликов: Ваша оцінка, пане міністре.

 

Ніколаєнко: ...високим критеріям, є – які не відповідають. Я думаю, що десь чотири, звичайно, я б поставив.

 

Куликов: В’ячеслав Брюховецький.

 

Брюховецький: Я б схилявся до тої оцінки – 3.99. Якщо 99 може бути в цілом.

 

Куликов:Дмитро Табачник.

 

Табачник: Сказати, що відмінно, – я думаю, що це буде не самокритично. Треба дослухатись до міжнародних експертів. Хай буде чотири.

 

Куликов: Семен Глузман.

 

Глузман: По пятибалльной системе, и если считать, что в те времена, при той власти, против которой я выступал и боролся, было пять, то сейчас слабая тройка.

 

Куликов: Зрозуміло. А тепер подивимось, яку оцінку виставили українській освіті глядачі програми «Свобода слова». Ми запитали їх про це перед ефіром. Отже, найпоширеніша оцінка – трійка, 54 відсотки; четвірку виставили 22 відсотки; 14 відсотків виставили двійку; п’ятірку – 6 відсотків; і на одиницю оцінили українську освіту чотири відсотки аудиторії. Аудиторія програми «Свободи слова» – це маленька копія цілої України. Це люди, дібрані незалежною соціологічною службою за статтю, за віком, за місцем проживання. І поділилася аудиторія сьогодні за ознакою освіти – ведемо ж мову про освіту. Ті, хто має вищу освіту, – це буде червона крива. А ті, хто має середню, – це синя крива. Працюємо. Зараз ми покажемо кадри з життя української школи. Деякі з них будуть показані на телебаченні вперше, деякі не вперше, але від цього вони не менш тривожні. Ці кадри зняті на мобільний телефон, тому монтований матеріал буде без звуку. Дивімося… (перегляд ролика)… Отже, я нагадую, що це кадри, які ми отримали від журналістів, але походження їх – вони зняті на мобільний телефон, тому тут немає звуку і відповідна якість. Це кадри зняті у Чернівцях. У різних містах зняті ці кадри. Напевно, тому вони можуть виглядати як типові або, принаймні, показові. Кадри – любительська зйомка, якщо тут можна вести мову про любительство. Це Харків. Кадри з мобільних телефонів. І Львів. Ми показуємо ці кадри у такому вигляді, у якому отримали їх від наших кореспондентів на місцях. Деякі з них вже демонструвалися на телебаченні, деякі вперше побачили ефір у програмі «Свобода слова». Я запрошую до центрального мікрофону людину, яка відповідальна за все, що робиться в українських навчальних закладах, за все, що робиться в українській освіті, – міністра Станіслава Ніколаєнко. Пане Ніколаєнко, ви вже бачили ці кадри?

 

Ніколаєнко: Ну звичайно.

 

Куликов: Чи вони стали для вас новиною?

 

Ніколаєнко: Чому вони стали новиною? Це давно було відомо. Ми широко обговорили все це і в Чернівцях, і в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Я думаю, що дійсно це велика біда сьогодні для нашої держави. Я не думаю, що це проблема тільки української освіти. Це проблема української держави. Мені це болить не менше, ніж вам. Єдине, що я хотів би сказати, – колись Василь Олександрович Сухомлинський говорив так: «Давайте не будемо весь час говорити про сміття, а давайте будемо його вимітати». Якщо ми це показали з метою, щоб це вимітати, – то це одне. Якщо показали, щоб це посмакувати і оцінити роль української освіти в усіх цих кадрах, то це зовсім інше.

 

Куликов: Смакувати тут немає чого.

 

Ніколаєнко: Коли ваші прийшли до мене сьогодні представники, я запитав: «Скажіть, будь ласка: як буде йти передача?» Мені сказали, що ось приблизно вона почнеться з цього. Я, чесно кажучи, був здивований, тому що це не є обличчям української освіти. Є ці страшні, трагічні моменти. Ви знаєте, що цей рух поширився в Західній Європі ще кілька років назад.

 

Куликов: Який рух?

 

Ніколаєнко: Рух, коли молодь знімає оці всі... Ви бачили в останньому кадрі, що там взагалі все це штучно. Бо дитина сама прийшла, сама заклеїла і стоїть... Є жорстокість і садизм – це все прийшло із Західної Європи. Тому я думаю, що ми не поодинокі у цій біді. Але обличчя української освіти визначає перш за все український вчитель, український професор, український студент. Я сказав: «Ви, будь ласка, не тільки це показуйте, а й запросіть тих дітей, які сьогодні…» От у мене там лежить табличка – ми в цьому році вже в шести міжнародних олімпіадах взяли участь. У цих шести олімпіадах 26 наших учнів – це тільки учнівських – виграли 24 золотих, срібних і бронзових медалей. Тоді я попросив: «Ви запросіть хоч когось із цих дітей, щоб ми побачили справжню оцінку».

 

Куликов:А ми і запросили.

 

Ніколаєнко: Звичайно, я знаю, запросили, бо я ж вас попросив. Я хочу сказати, що... Ви розумієте, мені не один рік довелося бути в опозиції, майже 12 років перебуваючи в парламенті. Я нещадно критикував нашу, українську, освіту. Зараз мені довелося… Знаєте так, як у нас сьогодні в державі: одні – в прорив, одні – в оборону, а мені за роботу приходиться відповідати. Тому ми сьогодні маємо чітку стратегію реформування нашої освіти. Ця освіта визначена – ну, не тільки в Україні. Є ще така програма ЮНЕСКО «Прихований скарб – освіта майбутнього». І ці чотири основополагаючі міжнародні стандарти ми поклали в основу розвитку й української освіти. Це перший такий постулат – навчитися жити разом, навчитися навчатися, навчитися...

 

Куликов: Так як же навчитися жити разом, коли відбувається таке?

 

Ніколаєнко: Ну рідний ви мій, Андрій...

 

Куликов: У нас буде ще мова про якість. Обов’язково. Часу достатньо. Але коли ви кажете, що це не характеризує обличчя...

 

Ніколаєнко: Абсолютно не характеризує.

 

Куликов:То це виразка на обличчі.

 

Ніколаєнко: Звичайно.

 

Куликов: І з нею треба щось робити. У нас є зараз зв’язок зі Львовом. На зв’язку наш кореспондент і люди із того району, де було знято ці кадри, за які, до речі, – штучні – одна людина отримала п’ять років, а друга – сім років ув’язнення. На зв’язку Львів і наш кореспондент Іван Кривий. Іване, ви можете зараз стисло розповісти суть цієї історії зі Львова, і як вона закінчилася?

 

Кривий: Мова йде про Сихівський мікрорайон Львова – це один з наймолодших, але найбільший мікрорайон міста. Тут живе понад декілька сотен тисяч осіб. Отже, ситуація виглядала приблизно так: наприкінці минулого року до правоохоронців звернулися батьки декількох учнів однієї із сихівських шкіл, що їхні діти залякані, а з їхніх домівок пропадають гроші та мобільні телефони. Справді, батьки й не здогадувалися, яка доля їхніх дітей після того, як вони закривають своє помешкання, але помічали, що діти не хочуть йти до школи і дуже чогось бояться. Згодом слідство встановило, що двоє цих юнаків, які зняті на відео, вимагали у них гроші, мобільні телефони, але більше того – знущалися над ними. Ось це відео, останнє відео, з ножами – це кадри залякування. Ці хлопчаки зняли кадри з одним з постраждалих, аби боялися інші. Це зняли на мобільний телефон і передавали... Показували своїм друзям та іншим школярам. Суд встановив штучність ситуації. Він виніс вирок обом цим хлопчакам буквально декілька днів тому: одному з них – п’ять років, одному – п’ять з половиною років позбавлення волі. Андрію.

 

Куликов: Іване, поруч з вами зараз мешканці Сихова, района, де були зроблені ці кадри. Я хочу їх запитати: чи не бояться вони віддавати своїх дітей завтра в школу?

 

Глядач: Скажімо так, що, звичайно, є якийсь страх перед тим, тому що якщо існує така ситуація сьогодні в суспільстві у нас, то звичайно, що для нас, батьків, це є дуже великий страх. Але я кажу, що ми, батьки, також маємо працювати над тим, що... Ми в першу чергу, батьки, маємо працювати над тим, щоб наші діти були нормальними.

 

Кривий: Ваша думка, чи страшно тепер віддавати дітей до школи?

 

Глядач: Не знаю.

 

Кривий: Ви як? У вас двоє донечок, які тепер підуть...

 

Глядач: Якщо взяти меншу, то немає такого страху, а на ту, старшу, є страх, тому що вона у п’ятий клас переходить тільки, а там є і старші, дванадцятикласники є... Я стільки чую всяких чуток, так що серце, кажу, б’ється, як може статися з нею, що може бути.

 

Куликов: Дякую мешканцям Сихова. Хочу запитати пана міністра: ви можете заспокоїти ці побоювання? Гарантувати безпеку цих шкіл?

 

Ніколаєнко: Я хочу сьогодні, користуючись нагодою, сказати, що мені дуже сподобався вираз одного із батьків, який подумав і сказав, що ця справа не тільки, скажімо, т