ТЕЛЕКРИТИКА

Головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов: «Робити коректні новини в наших умовах нелогічно»

Архив

Про історію «сайту емоційної інформації» та пошуки для нього свідомого інвестора – в інтерв’ю «Телекритиці»


«Я обрав жанр емоційних новин», - каже головний редактор інтернет-видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов. І саме такими, на його думку, новини хочуть бачити читачі: далекими від балансу та з оціночними судженнями. Це й відрізняє «Цензор.нет» від офіційних видань та інформагенцій. «Мені здається, що робити коректні новини в наших умовах нелогічно», - наполягає головред. Він переконує, що українці живуть у недемократичних умовах, тому нас не можна порівнювати з країнами західного світу.

 

Високі рейтинги свого видання головний редактор пояснює тим, що контент «Цензор.нет» відповідає відчуттям читачів від політики. «Ми повністю залежні від аудиторії. Мені навіть це подобається», - каже він. Аудиторія «Цензор.нет» є своєрідним джерелом інформації для сайту. Допис на форумі, навіть анонімний (у тому числі «злив»), практично завжди може стати новиною на «Цензор.нет». «Ми зараз живемо в країні, де люди бояться будь-якої персоналізації інформації», - пояснює популярність анонімних джерел Юрій Бутусов. «Новини я шукаю на форумі, в соціальних мережах, у цікавих для мене людей - авторів блогів, у яких великий рейтинг і багато передплатників, - вони для мене більш авторитетне джерело інформації. Мені нецікаві офіційні агенції», - зазначає він.

 

Через свої публікації «Цензор.нет» неодноразово наражався на судові позови. Останній випадок стався відразу після того, як «Телекритика» зустрілася з Юрієм Бутусовим для інтерв'ю. 22 березня представники столичної міліції спробували отримати доступ до сервера інтернет-видання «Цензор.нет». Міліція пояснила, що дозвіл на доступ до сервера дав суддя Голосіївського району. За словами головреда, правоохоронці вимагали від них айпі-адреси тих, хто залишив коментарі в темі форуму «Суддя господарського суду Жанна Олександрівна Бернацька своїм джипом Порше кайєн демонстративно і нагло не дає виїхати нікому з двору. Як боротися з такими виродками?».

 

Зараз головний редактор утримує сайт сам. І, за його словами, наразі в «Цензор.нет» стабільні надходження від реклами. Та Юрій Бутусов не проти, щоби до проекту було залучено серйозні інвестиції на тривалий період, які б гарантували розвиток «Цензор.нет». Але для цього треба змінити організаційну форму з громадської організації на комерційне товариство.

 

Як функціонує й чим керується у своїй редакційній політиці інтернет-проект, що входить до топу новинних сайтів, - Юрій Бутусов розповів в інтерв'ю «Телекритиці».

 

 

 

Про концепцію «сайту емоційної інформації»

 

- Юрію, коли, ким і з якою метою створювався «Цензор.нет»? Яка основна мета сайту сьогодні?

- Сайт запустився у вересні 2004 року. Створював його я. Мені цікаво було зробити власний проект, цікаво було подивитися, чи буде з нього якийсь комунікативний ефект. Хотів дізнатися, що рухає користувачами інтернету, яким чином мережа може структурувати суспільство.

 

Деякий час я робив його сам. Потім, завдяки Помаранчевій революції, проект удалося розкрутити. Наша головна відмінність від інших тодішніх сайтів - це форум і політичний фольклор. На це тоді був попит. Тому основною ознакою я зробив форум, позбавлений будь-якої модерації. Це була принципова умова, і навіть коли щось писали образливе про мене особисто, я не прибирав.

 

Від початку в нас був розділ політичних анекдотів - це фактично був перший розділ політичного гумору, який з'явився на українських інформаційних сайтах. І це була одна з відмінностей. Ми - сайт емоційної інформації. Тобто мені від початку було нецікаво робити другий «Інтерфакс», УНІАН, у мене на це бракувало коштів, і ніколи не було такого інвестора, який міг би допомогти з організацією такої агенції.

 

- Скільки ви витратили коштів на запуск сайту?

- Здається, 300 доларів.

 

- А ви ще десь тоді працювали?

- Так. Я за освітою юрист, закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ. Зараз я головний редактор.

 

- Хто власник, інвестор «Цензор.нет»? Це самостійний бізнес-проект чи ви входите до медійного холдингу?

- Власника в сайту немає, бо він узагалі не зареєстрований. Видатки невеликі, я можу дозволити собі фінансувати його самотужки, адже в мене є багато рекламодавців. Але це не бізнес-проект. На жаль, він дуже обтяжливий. Я був би задоволений, якби в нас з'явився якийсь системний інвестор. Але ми в таких складних політичних і соціально-економічних умовах, що такого інвестора зараз знайти важко. Я, звісно, подавав заявки на різні грантові програми, але зараз на зовнішньополітичній арені цікавість до України сильно впала, обсяги грантів значно скоротилися.

 

- Чи надходять пропозиції продати проект? Зокрема від політиків?

- Було дуже багато пропозицій, але в основному до 2008 року. І від політиків, і від комерційних структур. Зокрема, мені робив пропозицію солідний російський інвестиційний фонд, але я на неї не пристав, бо не бачив комерційної перспективи й можливості віддачі цих коштів. А я не можу брати в людей гроші, якщо розумію, що з цього проекту не отримаю прибутку. Бо тоді це не бізнес. Була ще пропозиція від латвійського інвестиційного фонду, який в Україні створював медіахолдинг.

 

На жаль, поки що оформити «Цензор.нет» як бізнес-проект я не можу. Якщо ж продавати, потрібно створити прозорі умови для інвестора: зареєструвати комерційне підприємство, в якому буде штат (бухгалтерія, юрист, відділ реклами, редакція). Це потребує підготовки й організаційних кроків. Я їх зроблю, якщо буду впевнений, що люди готові інвестувати на тривалий термін і сайт не загубиться на другий день, як ми отримаємо гроші. А зараз космічних пропозицій ніхто не робить. «Цензор.нет» - це моє хобі, і здавати його за якусь суму людям без упевненості, що вони йому не зашкодять, я не можу. Поки в мене є можливість, буду утримувати його сам.

 

Але я хотів би, щоби проект привернув увагу серйозних інвесторів, щоб вони могли інвестувати кошти на тривалий період і гарантувати розвиток «Цензор.нет».

 

 

- «Цензор.нет» називають пробютівським сайтом. Наскільки це відповідає дійсності?

- Ви знаєте, політичної заангажованості в нас я не бачу. Багато матеріалів нам надсилають читачі, в нас у цьому плані дуже відкрите середовище. Казати, що це якийсь партійний сайт - некоректно, бо ми постійно публікуємо коментарі, пряму мову, інтерв'ю представників влади. Але я ніколи не ставив собі за мету створити інформаційну агенцію, яка була б абсолютно безпристрасною, рівновіддаленою від усіх політичних сил.

 

- Кого ви вважаєте своїми конкурентами?

- Мої конкуренти - це сайти першої десятки. Але ми конкуренти, можливо, лише за рейтингом. Бо на «Цензор.нет» крім розділу «Політика» більше нічого немає. У нас немає розділів «Економіка», «Життя», «Розваги» тощо. Але рейтинг у нас високий, тому що ми створюємо новини з допомогою самих читачів. Ми повністю залежні від аудиторії, й мені навіть подобається. Із цього не можна зробити великий бізнес. Але я чітко розумію, чого хоче інтернет-аудиторія, тому лише обробляю інформаційний потік, який до мене надходить.

 

- А ви перевіряєте інформацію?

- Наскільки це можливо. Якби в мене була велика кількість професійних журналістів, то я міг би все перевіряти. Але я обрав жанр емоційних новин - це новини, які відображають те, що відчувають люди. Приміром, 2005 року, після президентських виборів, негативних новин було мало. Так само після обрання Януковича президентом 2010 року не було агресії, бо люди були в очікуванні.

 

Зараз вам може здатися, що ми опозиційний сайт. Але подивіться на вулицю. Опитайте 100 людей, які пройдуть вулицею Інститутською, й вам здасться, що це прибічники опозиції. У суспільстві є попит навіть не на критичну, а на протестну інформацію.

 

Я багато спілкуюся, наприклад, граю у футбол із людьми, далекими від політики й журналістики. Але в роздягальні всі говорять про політику, вони в розпачі. У людей стає менше можливостей для ініціативи. І це загальна тенденція. Коли я читаю на шанованих сайтах коректні новини про те, як черговий мажор збив на смерть людей, то не розумію їх. Мені здається, в наших умовах робити такі новини нелогічно. Ми живемо в країни, в якій до журналістики (у тому числі до журналістики) не можна підходити зі стандартами західного світу. Бо ми не живемо в середовищі, де є демократичне суспільство, правова держава, легальний бізнес тощо.

 

Високий рейтинг я можу пояснити тільки тим, що наш контент відповідає відчуттям читачів від політики. В мене у штаті офіційно кілька людей. У нас велика кількість републікацій, великий трафік заходів. Майже 30 тисяч на день ми отримуємо прямих заходів.

 

- Ви сказали, що ваші новини емоційні. Тобто ви допускаєте оціночні судження в новинах?

- Звісно, без цього я не можу подавати новини. Я маю освіту юриста і знаю людей, які створювали нашу правову систему. Тепер вони абсолютно скептично ставляться до всього, що відбувається в державі. Вони не розуміють системи, жорстко критикують усе, що відбувається в Україні. Це не можна ввести в якісь рамки. Нетерпимість, яка існує в суспільстві, агресія, відсутність комунікації між владою, навіть між опозицією й суспільством на всіх рівнях. Ця проблема дратує й бентежить людей, і вони можуть на неї реагувати тільки емоційно. Це альтернативні новини, не схожі на офіційні.

 

- Як часто ви оновлювали сайт? Чи падала відвідуваність після оновлення дизайну?

- Оновлювали двічі. Падала.

 

 

 

Про редакцію й редакційну політику

 

- Який штат у «Цензор.нет»?

- Нас четверо, і є люди, які нам дописують. Це мої друзі, двоє з яких навіть ніколи не були журналістами.

 

В мене на сайті немає жодного журналіста з іменем, яке б ви знали. Я не можу собі цього дозволити, бо в мене просто немає на це бюджету.

 

- Чи бувають заборгованості по зарплаті?

- Ні.

 

- Чи є на «Цензор.нет» табуйовані теми?

- Практично немає. Все вирішується в кожній конкретній ситуації по-своєму. Має бути певна логіка подій. Якщо є якийсь міжнаціональний конфлікт, то ми про це повідомляємо. На це насправді дуже великий попит. Порнографії ми не ставимо. Але якщо є фото з роздягненими депутатами, то поставимо.

 

- Чи боретеся з непристойними коментарями на сайті?

- Так, але несистематично. В нас немає можливості робити це постійно.

 

- Як ви вчиняєте, коли отримуєте інформацію з анонімних джерел?

- Я досить непогано знаюся на політиці, тому добре розумію, наскільки можна довіряти такій інформації. Просто ми зараз живемо в країні, де люди бояться будь-якої персоналізації інформації. В нас не можна не працювати з анонімними джерелами. Навіть більше: анонімним джерелам довіряють більше, ніж якомусь офіційному речнику.

 

- То як визначаєте, чи правдива перед вами інформація, чи «качка»?

- Якщо не орієнтуюсь у темі, то покладаюся на відчуття ситуації.

 

 

 

Про капіталізацію й рекламу

 

- Чи були у вас плани з капіталізації проекту? Яким чином будете їх досягати?

- Були плани. Але вони мали б успіх, якби в Україні був попит на такі інформаційні проекти. На жаль, зараз на ринку ЗМІ, навпаки, криза. Обсяг реклами дуже сильно впав. 2008 року я був близьким до того, щоб капіталізувати свій проект і зробити з нього підприємство. Зараз такої можливості немає.

 

- Які у вас надходження від реклами, яку частку бюджету вони складають? Які ще джерела доходу ви маєте?

- Я не хотів би про це говорити. Наші джерела - тільки реклама, за рахунок цього й мають жити ЗМІ.

 

- Чи вплинуло на ваші рекламні надходження ухвалення закону про повну заборону реклами тютюну?

- В принципі, ні. Це більше вплинуло на друковані видання, зокрема глянцеві журнали. В нас більше рекламується політична інформація.

 

- Які особливості розміщення реклами у вітчизняному інтернеті ви виділяєте? Які перспективи нішевих сайтів?

- Я думаю, що в нішевих сайтів дуже велика перспектива. Проблема тільки в тому, що в нашій країні економічний спад. Перспективи розвитку інтернет-бізнесу дуже великі й серйозні. До нас постійно звертаються якісь люди, які просять розкрутити сайт, зробити його більш популярним. Кількість користувачів інтернету зростає. Гальмує тільки дуже низька платоспроможність людей. Найбільший попит на інтернет мають люди, які живуть у маленьких містах і селах - це приблизно 40% населення країни. Але там такий жебрацький рівень доходів, що інтернет для багатьох із них або розкіш, або недоступний через брак адекватних технічних каналів зв'язку, які б могли дозволити користуватися людям інтернетом як телефоном.

 

Більшість країн світу, з якими ми колись себе порівнювали, вже далеко попереду. Україна має долучатися до сучасного світу. Інтернет - це не просто можливість подивитися новини, це нове комунікаційне середовище. Він на зовсім інший рівень ставить бізнес, суспільство. На виборах я бачив, який попит у населення на новини з інтернету, але люди в селах не мають можливості їх читати. Тому для них телевізор - і досі єдине джерело інформації про світ.

 

- Чи довіряють рекламодавці рейтингам?

- Рівень культури в нас потроху зростає, багато керівників рекламних агенцій знають про рейтинги, як вони формуються, як їх перевірити, чи можна подивитися джерела заходів на сайт і пересвідчитися, звідки вони йдуть.

 

 

- А чому у вас аж чотири лічильники?

- Тому що ми хочемо бути цікаві якомога більшій кількості рекламодавців. У нас в Україні в принципі є два основні лічильники, якими користуються, - це Bigmir і LiveInternet. Але є рекламодавці, які просять іншу інформацію. Ми також даємо дані Google Analytics.

 

- Чи плануєте частину контенту зробити платною?

- Це можливий варіант. Майбутнє - за платними сайтами, за передплатою на інформацію. Але передплата має коштувати дуже дешево, а процедура замовлення бути дуже простою. А в нашій країні, де немає навіть елементарного покриття мережі, де тільки 50% людей більш-менш регулярно заходять в інтернет (аудиторія новинних сайтів ще менша), говорити про це зарано. Тому в нас зробити те, що зробив The New York Times, просто неможливо. Крім того, купівельна спроможність людей дуже невелика.

 

Інтернет-революція підняла західне суспільство на порядок вище порівняно з нашим. Інтернет дозволяє прибрати посередника між державним чиновником і громадянином - споживачем цієї державної послуги. У США 95% домогосподарств не просто підключені до інтернету, вони є інтернет-споживачами. Вони через інтернет шукають роботу, сплачують податки, за комунальні послуги, замовляють їжу. Інтернет усуває всіх посередників.

 

У нас це неможливо, бо чиновники гальмують і свідомо вводять в оману суспільство, розповідаючи, що створюють електронне управління. А всі проекти інформатизації, за висновками фахівців, не більш ніж внутрішньовідомча електронна пошта. У нас на програму інформатизації за останні 8 років витратили близько 7 млрд доларів із бюджету. За ці гроші можна було всім безкоштовно подарувати по айпаду. Але всі ці кошти було просто розграбовано.

 

Для початку має бути 100-відсоткове охоплення громадян інтернетом. Наступний крок: держава має надати можливість кожному громадянину отримати електронний цифровий підпис, який має коштувати дуже дешево.

 

Якби в нас була повна інформатизація і в кожного був би свій електронний гаманець, тоді люди могли б отримувати інформаційні послуги, тоді є сенс запроваджувати передплату на новини за умови, що вона коштуватиме на місяць від 2 до 5 доларів. Тоді за тебе голосуватимуть грошима.

 

- Наскільки ваші доходи збільшуються під час виборчих кампаній?

- Збільшуються, і дуже сильно. І рейтинг зростає. Так само - коли якісь політичні заворушення. Кілька разів на рік ми посідали першість у Bigmir за підсумками дня. Це коли відбуваються якісь надзвичайні політичні події.

 

- Чи були пропозиції підтримати когось конкретно на виборах?

- Звісно, були, але коли справа доходить до конкретики, люди розуміють, що для них набагато ефективніше замовити банерну рекламу.

 

- Які у вас подальші бізнес-плани? Чи думаєте запускати нові інтернет-проекти, підсайти? Які саме?

- Думаю, це було б цікаво. Проект та ідеї є, але треба знайти інвестора.

 

 

 

Про аудиторію

 

- За даними Bigmir, у вас середня відвідуваність на день - близько 120-125 тис. хостів. Як ви оцінюєте зараз свої позиції в інтернеті? Яких рейтингових цілей і в які терміни плануєте досягти?

- Хочу зауважити, що Google Analytics показує на 30 тисяч хостів більше, ніж Bigmir: десь 150 тис. на день. Очевидно, в Bigmir інший алгоритм. А рекорд у нас був 310 тис. хостів за день - торік, коли тривав суд над Тимошенко. В нас усе відбувається природнім шляхом.

 

- Який профіль вашої аудиторії?

- Наша аудиторія - 65% кияни, на другому місці одесити, потім Харків, Дніпропетровськ. За кордоном найбільше наших читачів у Росії та США. Серед активних дописувачів на форумі багато людей старшого віку. У нас є дописувачі, які в нас на форумі з 2004 року. Я їх дуже люблю, вони дають мені наводки.

 

Новини я шукаю на форумі, в соціальних мережах, у цікавих для мене людей - авторів блогів, у яких великий рейтинг і багато передплатників, - вони для мене більш авторитетне джерело інформації. Мені нецікаві офіційні агенції, бо вони продають свій продукт, тому роблять лаковані новини, щоб усі могли на них послатися.

 

- У вас двомовний російсько-англійський сайт. Не плануєте зробити ще й україномовну версію?

- Потрібно знайти ще одну ставку на штатній основі. Англійською в нас перекладається не все, а кілька новин на день. Це легко зробити. А українська версія має містити все, що й російська. Наші читачі російськомовні, більшість блогерів, дописувачів у Facebook і на форумах - російськомовні.

 

- Як ви реагуєте на порушення принципів етики в інтернеті? Які порушення вам найчастіше трапляються?

- Я на це давно вже не звертаю уваги, останні роки ситуація трохи покращилася. Пригадую, як у 2004-2005 роках була повна анархія і ставити посилання було моветоном. Дуже мало сайтів це робили. Зараз навпаки - якщо сайт себе поважає, то завжди ставить посилання. Ми завжди розміщуємо посилання в другому абзаці, а не в кінці. У нас, на жаль, ще багато сайтів (навіть із першої двадцятки рейтингів) спеціально ставлять посилання на першоджерело таким чином, щоби читач ніколи його не знайшов. Це таке дикунство. Хоча всі розуміють, де його варто ставити, щоб це було коректно - не нижче другого абзацу.

 

 

 

Про цензуру і свободу слова

 

- Чи підтримуєте ви якісь журналістські рухи, чи є членом професійних об'єднань?

- Я не є членом професійних об'єднань і шкодую про це. Просто я стільки часу проводжу в інтернеті, що не маю коли спілкуватися в реалі. До руху «Стоп цензурі!» ставлюся з повагою, бо вважаю: чим більше в Україні розвивається невладних, недержавних форм самоорганізації населення, тим краще. В нас немає навичок галузевого лобізму, від чого зараз потерпають усі бізнесмени. Процес поступово рухається, я можу це тільки вітати.

 

Я взагалі вважаю, що потрібно створити серйозне громадсько-політичне об'єднання за участю журналістів, які б мали політичний вплив. Можливо, навіть політичне. Цьому немає альтернативи. Наскільки я бачу ситуацію в інтернеті, люди не хочуть посередників між прийняттям рішень і собою. Недовіра до політиків дуже серйозно підриває довіру людей до держави. Переконаний, що зараз моральні авторитети, які можуть повести людей не за гроші, - це тільки журналісти. Це люди, які своїм рейтингом, популярністю, індексом цитування доводять, що вони є справжніми володарями думок. Якщо люди їх читають, то відразу голосують за це хостом. І це найбільш об'єктивний критерій.

 

Я сподівався на оголошення виборів у Києві й хотів оголосити про створення такої партії, навіть із кількома друзями-журналістами про це розмовляв. Мені здається, цей проект мав би величезний ефект саме тому, що він дав би чіткий і ясний сигнал, що за цими людьми немає дрібної корупційної гри і дрібних інтересів. Це було б об'єнання людей, які, по суті, щодня через інтернет модерують ситуацію в країні.

 

У Києві 50% активних користувачів інтернету, а тих, хто просто заходить, - уже 85-90%. Тому для Києва такий проект може бути цікавим.

 

- Звідки ви берете політичні анекдоти? Вам їх присилають, чи є штатні автори?

- Чесно зізнаюсь: політичні анекдоти спочатку я придумував сам, підписуючи різними прізвищами. А потім почали присилати люди, причому робити це талановитіше, ніж я :) Тепер цей розділ повністю наповнюється читачами.

 

- Чим закінчилася справа за позовом ДП «Укрспирт» до газети «Дзеркало тижня. Україна» і вас особисто як автора?

- По-моєму, вони всі справи програли. Ми ходили з юристом на судове засідання, суд відхилив усі їхні вимоги.

 

- Чи були ще судові позови на ваші розслідування?

- У нас по «Укрспирту» три позови. Зараз подав на нас у суд банк «Союз» за мою статтю про банк і власника (це людина, яка була організатором «Родовід-банку»). Було дуже багато - десь шість-сім - позовів від ЄДАПСу, ми виграли всі суди.

 

Я не програв жодного судового процесу, пов'язаного з моїми публікаціями. Хоча і ЄДАПС, і «Укрспирт» влаштували шалену кампанію в інтернеті на свою користь. Можна якось вплинути на суддю першої інстанції. Але всі інші інстанції вони програвали.

 

 

- Що ви думаєте з приводу закриття блогу Олександра Чаленка на УП? Чи вважаєте це цензурою?

- Цензура може бути там, де є державні засоби масової інформації. А якщо власник приватного видання вважає, що сторінки його сайту використовуються кимось у своїх приватних інтересах, то мені здається, в даному випадку в Олени Притули були всі підстави прийняти таке рішення. Це її право. Крім того, та ситуація, про яку йшлося в блозі, була, на мою думку, промоакцією в чиїхось приватних інтересах. Чому Притула має на сторінках сайту, який є частиною її душі, задовольняти чиїсь особисті потреби?

 

Олександр Чаленко - дуже авторитетна, визнана людина, йому ніщо не заважає на сайті, де він працює, зробити свій блог. Або зробити сайт, на якому він працює, популярнішим за УП і сказати: «Притула, я тобі ніколи блогу не відкрию!». Чаленко багато років користувався інформаційними можливостями «Української правди», і мені інколи було цікаво почитати, що він пише. Але мені би теж не сподобалося, коли з цього сайту починають робити пропагандистський майданчик. Тому я прекрасно розумію Олену Притулу.

 

Фото Максима Поліщука