ТЕЛЕКРИТИКА

Пташку жалко

про особливості висвітлення боротьби з пташиним грипом


10 cічня в ефірі 5 каналу відбулась малопомітна, але безпрецедентна для нашого телебачення подія: анонсуючи програму „Чи на п'ять?” присвячену боротьбі з пташиним грипом у Криму, Роман Скрипін попередив глядачів про те, що на час її демонстрації варто усунути від екранів дітей, оскільки в програмі наявні сцени насильства.

 

Хоча дітей я поки що не маю, та не можу не засвідчити своєї щирої вдячності редакції 5 каналу за те, що вона згадала про власну редакційну політику, яка вимагає „обережно включати сцени насильства до випусків новин на головних і загальнонаціональних каналах, особливо в денний час...” Бо схоже на те, що репортери й редактори інформаційних служб, керуючись настановою „давати в ефір усе, що може бути цікавим аудиторії”, не завжди  задумуються над тим, який вплив на психіку глядачів матиме, м'яко кажучи, натуралістичний відеоряд.

 

Уже близько двох місяців вірус пташиного грипу, що поширюється з перелітними птахами й становить смертельну небезпеку для людей, є однією з головних тем для обговорення в українському суспільстві. Президент за цей час устиг запровадити надзвичайний стан у Криму і скасувати його. Дехто нагадує про версію, що ажіотаж довкола хвороби штучно підігрівають фармацевтичні компанії, які добряче заробляють, продаючи новітні вакцини-панацеї. Ще дехто й сам заробив непогані політичні дивіденди – зокрема, відставлений головний ветеринар України Петро Вербицький, що враз перетворився на опозиціонера й дістав оптимістичне 112 місце у списку Народного блоку Литвина.

В зазвичай малолюдному Присивашші – аграрній частині Криму, де вперше було виявлено хворобу - ніколи не збиралося стільки знімальних груп. Журналісти невідступно переслідують бійців МНС, знімаючи ексклюзивний і вражаючий матеріал – сцени їхньої роботи. Адже всю домашню птицю в зоні поширення вірусу необхідно було винищити. Цього вимагає безпека людей, які, за українською конституцією, є найвищою цінністю.  За тим, як виконують свій обов'язок підлеглі Віктора Балоги, прискіпливо стежили об'єктиви телекамер усіх каналів. А потім і ми з вами, глядачі.

 

Люди вантажать убиту птицю. Стоп-кадр з сайту НТН.


… Зосереджений боєць МНС у захисному балахоні хапає живу курку за шию біля голови й кілька разів „накручує” на руку, після чого вкидає вбитого птаха до автопричепу, де вже назбиралась чимала купа курячих трупів. Вітер ворушить пір'я на мертвій курці. Качку, що жалібно кричить і хлопає крилами, зав'язують у поліетиленовий пакет; довгий план демонструє сотні таких пакетів, що ворушаться й смикаються в кузові вантажівки. Час від часу хтось із грипоборців або гатить по надміру „активних” пакетах лопатою, або трамбує їх ногами. Часом пташині вдається вибратись із зав
’язаного па

ета; тоді її добивають підручним знаряддям. Живі й мертві клунки скидають до ям-крематоріїв, обливають бензином і підпалюють. Птахи, що дивом залишились живі, вириваються назовні й помирають у вогні; МНСники заштовхують їх назад у полум'я довгими палицями…

Не називаю конкретних каналів, оскільки з початку грудня щось подібне можна було побачити щодня майже в кожному випуску новин. Стандартний інформаційний сюжет із грипозного фронту містить кілька обов'язкових елементів: похмурі зимові краєвиди, контрольно-пропускний пункт МНС, коментар щонайменше одного місцевого мешканця, коментар фахівця або чиновника і, звісно ж, сцени відловлювання й винищення птиці.

 

Людина ловить курку. Стоп-кадр з сайту 5 каналу.  

  

Під повідомлення про те, що міністерство АПК Криму рекомендує знищити все поголів'я птиці на невеликих птахофабриках, підводяться кадри з десятками тисяч бройлерів, які мирно дзьобають зерно, п'ють воду й займаються своїми справами. Наступної миті в кадрі – жовті пухнасті курчатка, новонароджені, беззахисні й нестерпно зворушливі. Думка про те, що ці грудочки життя загинуть лише через імовірність зараження якимось H5N1, викликає жалість. І тут я замислююсь: навіщо тележурналісти намагаються викликати в мене жалість?

  Боєць МНС із куркою в руках. Стоп-кадр з сайту ТРК „Україна"

 Ні, я, звісно, все розумію: небезпека зараження людей хворобою, яка вже забрала кілька людських життів у Туреччині, і яку медицина поки що не навчилась доладно лікувати,  занадто страшна, щоб перейматись життям свійської птиці. Тим більше, що свійську птицю навмисно розводять, аби вбити і з'їсти (щоправда, диких птахів також відстрілюють, для їх і нашого блага). Людина – цар природи й вінець творіння, а птиця – частина навколишнього середовища, яке треба берегти до того моменту, коли воно починає становити загрозу. Кількасот тисяч особин у Криму вже знищено, і, очевидно, процес триватиме далі. І все ж, ризикуючи бути звинуваченим у ханжестві, я ще раз запитую: навіщо в кожному випуску новин потрібні документальні кадри вбивства живих істот?  Та ще й у такій кількості?

МНСники „зачищають” від курей село Некрасівка. Картинка з сайту Нового каналу. 

  Пережовувати тему жорстокості й насильства на телеекранах – це моветон, я знаю. Останній раз ця тема набувала більш-менш відчутного резонансу в нашому суспільстві, коли у серпні минулого року Експертна комісія з питань розповсюдження й демонстрування фільмів при Мінкультуризму заборонила демонструвати фільм американського режисера Джорджа Ромео „Земля мертвих”. Саме через жорстокість і насильство, з яких, власне, цей фільм і складається. Внаслідок заборони інтерес до стрічки в народі, до речі,  був неприродно великий. Більший, ніж вона заслуговує. Дивився я це кіно. Натовпи смішних мертвяків тиняються, вбиваючи й пожираючи живих і собі подібних. І зовсім не страшно. Обізнані люди стверджують, що це замаскована під фільм жахів сатира на споживацьке суспільство.

 

Довкола ходячих трупів, яких не пустили на кіноекрани, здійнялась буча: одні закликали вберегти наших дітей від остаточного морального розкладення, інші слушно заперечували, що в комп'ютерних іграх наші діти бачать і не таке… Апологети телевізійного насильства, звісно, не захищають це явище як таке; натомість, вони нагадують, що без споглядання насильства й жорстокості неможливо пізнати різницю між добром і злом. І малозрозуміла сатира „Землі мертвих”, і бойовики, де ллються ріки крові, приносять користь, передусім, своїм дидактизмом. Дивіться, мовляв, як не треба робити.

 

Тоді хотілось би знати, чого нас мають навчити численні кадри жорстокого вбивства курей, гусей і качок? У чому, так би мовити, мораль?

 

Можливо, сенс у тому, аби головна ідея сюжету, оздобленого таким відеорядом, здавалась глядачеві більш вірогідною? Тоді треба шукати підступні маніпуляції на рівні підтексту. А там недалеко до того, що, цитуючи дослідження Бориса Потятиника в журналі „Медіакритика” , „насильницькі сюжети виявилися найефективнішими в сенсі приваблювання уваги широкої публіки”. Можна спровокувати у глядачів емоції ексклюзивною новиною чи влучним коментарем, а можна просто показати, як працьовиті МНСники душать курчат.  Згадаймо відомого рок-музиканта Оззі Осборна, що відгризав під час своїх концертів голови кажанам і пташенятам - для створення урочистої атмосфери.

 

Чи це осторога, що закликає людей до пильності перед лицем страшного вірусу? Але люди й без того, настрахані новинами з Азії,  десятою дорогою обходять не лише курей і перелітних птахів, але й рідних голубів із горобцями. Тим часом, в одному сюжеті ми чуємо слова міністра Баранівського про те, що вакцини від H5N1 не існує, в іншому – слова головного ветеринара про те, що вакцина є, але уряд відмовляється її закуповувати. Населенню роблять щеплення від звичайного грипу, хоча наукою так і не доведено, що ці щеплення мають хоча б якийсь ефект.  Великі компанії-виробники курячого м'яса витрачають великі гроші для поширення інформації про безпечність споживання їхньої продукції (адже вірус гине за температури 70 градусів) – і водночас експерти не виключають, що люди в Туреччині та Китаї заразились, поївши зараженої птиці. Словом, величезне поле для пошуків істини. Чи не краще допомогти глядачам розібратись, дізнатись більше про сам пташиний грип і можливості боротьби з ним, аніж сіяти паніку, підтверджуючи серйозність становища горами трупів?

 

Що характерно, в сюжетах про перебіг боротьби із пташиним грипом за кордоном, які монтуються з відеоматеріалів зарубіжних телекомпаній та інформагенцій, натуралістичних сцен „зачистки” птахоферм і селянських обійсть майже не побачиш; у них наголос робиться зазвичай на хворих людях. Коли ж говорити про ставлення до жорстоких методів „зачистки” навіть наших найближчих сусідів, то його можна проілюструвати сюжетом Першого каналу „Пташиний скандал у Румунії”  :Птахів, яких знищували, аби запобігти розповсюдженню цієї хвороби, кидали у пічку живими. Знущання над живими створіннями вразили не лише екологів, але й румунських урядовців.” В Україні ж лише нечисленна група активістів Партії зелених проводила акцію, закликаючи до гуманніших методів профілактичного вбивства курей. То, може, в нас щось не так із людьми?

Главное в разделе

Дуся

Юрий Горбунов засмотрелся на обнаженную грудь Насти Каменских

Культура

5 причин посмотреть первый документальный фильм о Кузьме Скрябине

Популярное на Телекритике



Культура

«Горная женщина: на войне»: под булыжниками мостовой пусто

Дуся

Танька и Володька из одноименного шоу снялись в музыкальном клипе

Дуся

Юрий Горбунов засмотрелся на обнаженную грудь Насти Каменских

Культура

5 причин посмотреть первый документальный фильм о Кузьме Скрябине