ТЕЛЕКРИТИКА

Фейковий вал

Архив

Вал неправдивої інформації останнім часом став більш ніж критичним, залишаючи читача сам на сам у лавині неякісного інформаційного продукту


Ніхто не ловив себе на думці, що вал неправдивої інформації останнім часом став більш ніж критичним? Якщо штучна новина авторства Максима Саваневського про визнання ЮНЕСКО українського гімну найкращим отримала більш ніж 100 передруків у ЗМІ та тисячі в соціальних мережах (це після того, як буквально за два тижні перед тим інтернет-просторами гуляв фейк про «найкрасивішу» гривню); якщо новина про покриття бруківки асфальтом у Тернополі, поширена Олегом Різником, обійшла всі українські ЗМІ, і навіть тернопільським колегам не прийшло в голову перевірити цей факт (при тому, що Тернопіль далеко не гігантський обласний центр України); коли співака Потапа («У нас на районе...») сайт «Новый регион» обізвав прихильником «Свободи» через його тризубисте в трьох пальцях привітання українців із Днем Незалежності, а наступного дня це перепостили десятки сайтів - приходить час замислитися: яка ціна новини, котру можливо й зайде подивитися зацікавлений читач, а через хвилину впевниться, що його вчергове «розвели»?

 

Зауважмо, дві зі згаданих вище новин були вигадані свідомо, не з метою привернути увагу до свого сайту і підзаробити грошенят, а з «профілактичною» ціллю - довести українським журналістам, що вони занадто захопилися копі-пейстом. Але нерідко подібного роду матеріали спрямовуються в русло чорного піару, або ж суто в іронічно-сатиричному дусі підривають імідж «жертви» (як це було з новиною про існування шпаргалки для регіоналів, як себе поводити на людях і в ЗМІ). Ці фейки, як правило, створюються свідомо, на замову «клієнтів» та в їхніх інтересах, тобто є відвертою маніпуляцією. При цьому більшість із фейкових новин твориться якраз для наймасовішого поширення, дезінформуючи пересічних читачів, які завтра із піною на вустах доводитимуть свою правоту, бо ж так «у газеті написано». Можливо, на дрібні сайти мало хто заходить і вони мають невеликий виграш зі скандальності перепощених фейків, натомість сайти-продуценти таких новин, звісно, відбивають свій інтерес.

 

Про інтереси  читача ніхто не думає, і це є на сьогодні не лише українською, а глобальною проблемою. Як вважає Майкл Томас, автор однієї досить знакової статті «Правда і медіа», що викликала на Заході певну дискусію (2389 поширень лише у Фейсбуку), «інтереси тих, хто вирішує, що відбувається в ефірі, в газетах, вирішує, що досліджувати і що публікувати, яку інформацію ігнорувати, або ж виокремити, не співпадають із інтересами людей, які є споживачами цих новин». Читач зоставлений сам на себе й опирається на свої почуття щодо правдивості тієї чи іншої новини.

 

Як вважає польський медіаексперт, викладач варшавської Вищої школи суспільної психології Ігор Любашенко, на пострадянському просторі, попри те, що існувала цензура, парадоксальним чином людям легше було орієнтуватися, що є в газеті «Правда» правдою, а що брехнею: «Усі отримували більш-менш подібну порцію інформації. Наразі багаж інформації люди отримують різний. Маємо справу з різним інформаційним фоном». Майкл Томас цитує Ноама Хомського, за яким люди хоч і мають, у середньому, доступ до більшої кількості інформації, виявляються менш поінформованими, ніж були 70 років тому. Якщо на глобальному рівні читачів можуть відволікати скандальними, не вартими виїденого яйця темами від дійсно вартих уваги проблем, пов'язаних із довкіллям, ГМО, перекосамиу демографії, то в Україні інформаційний шум з'являється нерідко в час проголосовування Верховною Радою важливих і вигідних, передусім для самої влади, економічних, фінансових, політичних рішень, що можуть мати свої далекосяжні наслідки без можливості їх виправлення.

 

Одним із наслідків потоку масової спотвореної чи просто неправдивої інформації є зниження довіри до ЗМІ і до журналістів як посередників поміж суспільством та владою. Звісно, великою мірою на це впливає технічний прогрес, коли проста людина може за допомогою Твіттера дізнаватися про ідеї та думки того чи іншого політика. Наприклад, один із найбільш публічних політиків Польщі, головний дипломат Радослав Сікорський має наразі 138 тисяч читачів у Твіттері. І це не лише безпосередній зв'язок із виборцем, це механізм впливу, в тому числі на ЗМІ. Маючи такий засіб, можна керувати ходом прес-конференції, уникаючи гострих запитань: сидячи перед журналістами, пишеш у Твіттері щось далеке від небажаної тематики - і відразу чуєш запитання, пов'язане саме з цим постом. Сікорського та йому подібних можна зрозуміти: він не хоче бути заручником ЗМІ, що невигідно або неправильно інтерпретують його позицію. Натомість чи розуміє це читач Твіттера, який - оминувши коментар чи аналіз журналіста - віддає свої думки у володіння політику?

 

Утім, винен не лише прогрес. Винні і самі працівники медіасфери. На думку ще одного експерта із Польщі Ерика Містевича, журналістику вбивають самі журналісти. «80% журналістських новин мають свій початок у консультантів та в PR- агентствах. Проблемою ЗМІ є наразі не брак інформації, а брак довіри. Як видавці, що говорять неправду щодо величини накладу та результатів продаж, можуть бути чесними в тому, що друкують у своїх матеріаліах?», - обурюється Містевич. Нерідко редактори скеровують журналіста в дуже вузькому коридорі власної ініціативи та свободи. «Прийде він на прес-конференцію, отримає з редакції питання по телефону, задасть його, не розуміючи суті, й так само не розуміючи суті напише новину», - розмірковує про нинішніх працівників пера й клавіатури Любашенко. А якщо додати ще й невисокий рівень освіченості такого кадра (згадаймо вічні дискусії про потрібність чи непотрібність факультетів журналістики), на виході матимемо «новину», що до дійсності може мати дуже приблизне відношення.

 

У цій ситуації єдине, що залишається читачеві - намагатися критично оцінювати інформаційний продукт. «Коли є вибір, то свідомі люди шукають іншої точки зору. Думають, що може бути маніпуляцією, а що ні», - підкреслює Ігор Любашенко і радить як засіб для критичного мислення - читати побільше... книг.

 

Фото - ndnutconte.blogspot.com