ТЕЛЕКРИТИКА

Тепер лише Верховний Суд може розлучити Роднянського з «плюсами» (ОНОВЛЕНО)

Репортаж із Апеляційного суду. Оновлено коментарем представника Коломойського.


Як уже повідомляла «Телекритика», Апеляційний суд міста Києва скасував рішення Печерського районного суду щодо визнання Ігоря Коломойського власником 70% частки статутного капіталу «1+1» і залишив позов Коломойського без задоволення. Вчора «ТК» пригадувала історію боротьби за «плюси» та висвітлювала перебіг судового засідання до перерви, коли саме мав продовжити свої пояснення представник Ігоря Коломойського В’ячеслав Карташов.

 

Слухання розпочалися з заяви позивача В‘ячеслава Карташова про відвід колегії суддів. Він посилався на те, що спершу справа була передана до апеляційного суду  і колегія суддів у складі Осипенка (головуючого судді), Заришняк, Горєлкіної винесла ухвалу про призначення розгляду справи на 14 грудня 2006 року. Далі справа знову була повернута до Печерського суду для розгляду зауважень на протокол судового засідання. Після цього справа повернулася до апеляційного суду, де вже в провадженні іншої колегії суддів – Гончара В. (головуючого судді), Ущика Г., Вербової І., які призначили розгляд справи на 31 жовтня.

 

В‘ячеслав Карташов наголошував  на тому, що, таким чином, розгляд справи було призначено двома різними колегіями на дві різні дати і, на його думку, було зчинене грубе порушення законодавства. Представники інших сторін -  Олександра Роднянського, Ігоря Коломойського, Бориса Фуксмана, компанії «Інтер Медіа», Валерії Мірошниченко та «Студії 1+1» - заперечували проти відводу суддів.

 

Після нетривалої наради, суддя Гончар відмовив у задоволенні цього клопотання. Далі представник Коломойського оголосив низку клопотань про відкладення справи. Він наголошував на тому, що позивач і його представники не були повідомлені належним чином про судове засідання, на його думку, учасники справи нібито не сплатили кошти на інформаційно-технічне забезпечення тощо. В усіх клопотаннях щодо відкладення справи йому було відмовлено. Після цього В‘ячеслав Карташов оголосив другий відвід головуючого, звинувативши його у упередженому ставленні до представників позивача.

 

В коментарях «ТК» він пояснив,  чому вважає ставлення судді упередженим: «В минулому році суддя Гончар прийняв рішення, яке стосувалося однієї справи ВАТ «Укрнафта». Верховний Суд скасував це рішення. Окремі дії судді були не припустимі з огляду на присягу суддів, тому ми подали скаргу до Вищої Дисциплінарної Комісії суддів. Саме тому суддя Гончар має упереджене ставлення до представників ВАТ «Укрнафта».

 

Однак головуючий справи В. Гончар, розглянувши цю заяву, відвід не прийняв, заперечуючи упереджене ставлення до однієї зі сторін.

 

Після цього справа почала розглядатись по суті і її учасники виголошували пояснення. Олексій Філатов, представник компанії «Інтермедіа»,  наголосив на основних пунктах апеляційної скарги. За його словами, під час розгляду справи в Печерському суді, мало місце порушення матеріального і процесуального права, а саме: «Суд не враховував,  що «Інтермедіа» не давала згоди на відчуження частки Роднянського. Факт надання цієї згоди суддя доводив показами Фуксмана, але Борис Фуксман не виступав від імені «Інтер Медіа» чи Innova Film GmbH і не міг надати такої згоди». Представник Роднянського Олег Конопольський наголошував, що навіть зустрічі Роднянського з Конопольським у присутності свідка Новикова не було. Ірина Назарова, представник Валерії Мірошниченко, говорила про порушення майнових прав дружини Роднянського. Детальніше про апеляційні скарги «Телекритика» вже писала.

 

Після цього свої пояснення почав надавати В‘ячеслав Карташов. Вони виявились доволі тривалими. 

 

Пан Карташов наголосив на тому, що цілком підтримує рішення Андрія Горяйнова. Говорив про те, що право власності на «1+1» мало перейти до Ігоря Коломойського   після сплати авансу у розмірі 2.000.000 (два мільйони) доларів США. Однак, за його словами, позивач був позбавлений можливості розпоряджатися своєю власністю, саме тому подав до суду. Щодо апеляційної  скарги дружини Роднянського Валерії Мірошниченко він зазначав, що частка у статутному фонді ТОВ не може бути спільною власністю подружжя, бо вона не є предметом матеріального світу.

 

Тож після пояснень представника позивача тривалістю близько години суддя оголосив перерву до 16.00. За словами В'ячеслава Карташова, для того, щоб повністю викласти свої пояснення, йому знадобиться кілька годин. Після перерви представник Коломийського продовжив давати пояснення, які тривали близько чотирьох годин.

 

В’ячеслав Карташов просив суд надати час для підготовки письмової версії пояснень. Проте суддя, не бажаючи відкладати розгляд справи, наполягав на тому, що, оскільки представник Коломойського читає надрукований варіант пояснень, можна приєднати їх до справи у такому вигляді. Однак адвокат відмовлявся, зазначаючи, що це його чорновий варіант з виправленнями і скороченнями.

 

Протягом кількагодинного виступу Карташов просив оголосити перерву, а суддя наполягав на продовженні дачі пояснень: «Суд вас уважно слухає і не перебиває». Адвокат навіть дістав чашечку гарячого чаю від суду, щоб легше говорилося.

 

У своїх поясненнях представник Коломойського заперечував проти посилань на неправомірну відмову Печерського суду залучити до матеріалів справи письмові свідчення Роберта Бьорка та інших представників Central European Media Enterprises. На його думку, письмові докази, що були наявні у справі, не можуть вважатись доказами, оскільки свідок повинен давати покази в суді та відповідати на запитання учасників справи. Він зазначив, що відсутність Тимура Новикова серед пасажирів певного рейсу (докази з цього приводу подавала третя сторона) ще не є доказом того, що його не було у Женеві під час укладання угоди.

 

Прохання оголосити перерву В'ячеслав Карташов мотивував тим, що погано почувається, а після відмови судді звинуватив останнього у знущанні. Судді наголошували на тому, що представник позивача зловживає своїми правами і вступає у суперечку з судом. Врешті-решт,  В'ячеслав Карташов, отримавши 3 попередження суду, був виведений з зали засідань. Натомість, до судового засідання долучилась Ірина Хвінгія, також представник Коломойського. Після відмови у клопотанні про перенесення судового засідання через те, що суд не повідомив представників позивача про початок засідання належним чином, пані Хвінгія оголосила відвід судової колегії.

 

Судді відводу не прийняли, заперечуючи звинувачення в упередженому ставленні. Коли пані Хвінгія просила зглянутись на її погане самопочуття та перенести засідання, оскільки вона фізично не могла давати пояснення, головуючий суддя оголосив про перехід до другої стадії засідання. Однак Ірина Хвінгія все-таки дала пояснення у справі. Вона говорила про те, що Цивільний кодекс вводить обмеження кола доказів саме на заперечення укладання угоди, і Печерський районний суд у цьому випадку діяв правомірно та з дотриманням норм процесуального права. На думку Ірини Хвінгія, Валерія Мірошниченко не могла бути залучена до справи, бо не має жодного стосунку до частки її чоловіка Олександра Роднянського у статутному фонді ТОВ «Студія 1+1», а Борис Фуксман, підписуючи листи та ведучи переговори, не міг не представляти Innova Film GmbH тощо.

 

Але пояснення Ірини Хвінгії були нетривалими, оскільки на запитання суду «Чи згодні ви з  рішенням суду в частині матеріального права?» вона продовжувала висловлювати заперечення щодо апеляційних скарг, залишаючи саме запитання без відповіді. Судді наголошували на неприпустимості ігнорування запитань суду, після чого Ірина Хвінгія вкотре зажадала відводу колегії суддів. Зрештою, її також вивели  з зали судових засідань.

 

Були й  інші кумедні моменти. Після чергової суперечки Ірини Хвінгії з головуючим у справі суддею Гончаром, останній сказав: «Не зважаючи на те, що йде запис,  я скажу...» - але в останній момент замовк із усмішкою.

 

Близько 21 години суд перейшов до наступної стадії – дослідження письмових доказів. Суттєвих поправок чи доповнень не було, тому ця стадія тривала недовго. По її завершенні представник Валерії Мірошниченко Ірина Назарова подала заяву про відмову від апеляційної скарги. Після неї те саме вчинив і представник Бориса Фуксмана Сергій Козьяков. У коментарях для «Телекритики» адвокати пояснили, що такою була інструкція їх довірителів.

 

Судові дебати розпочав представник «Інтер Медіа» Олексій Філатов: «Наявність у позивача права власності на частку в статутному фонді «1+1» суд першої інстанції обґрунтовує двома обставинами: укладанням угоди на суму еквівалентну 70 млн. доларів США та сплатою позивачем завдатку у розмірі 2 млн. доларів. Обидві підстави не підтверджені доказуванням». Він наголосив на неправомірному трактуванні суддею ст. 208 та інших моментах своєї апеляційної скарги. Подальші дебати обмежились регламентом, встановленим суддею, у три хвилини. Представники Олександра Роднянського та «Інтер медіа» зазначали, що їм нічого додати до своїх апеляційних скарг.

 

Після цього судді попрямували до нарадчої кімнати. У спорожнілих коридорах панувала тиша – робота Апеляційного суду завершується о 18.00, тож, крім охорони та учасників засідання, у будівлі нікого не було. Коридором походжав оператор телекомпанії «1+1» (зйомка  під час розгляду справи була заборонена), а  на підлозі самотньо стояла його камера, чекаючи моменту, коли суд визначиться із власником «плюсів».

 

Учасники ж процесу мужньо дочекались, коли двері нарадчої кімнати відчинились, і головуючий урочисто зачитав рішення апеляційного суду: «Суд постановив скасувати рішення Печерського суду і винести нове рішення. У позові Коломийському Ігорю Валерійовичу відмовити. Рішення набуває чинності з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Верховного суду». Отже, рахунок після другої інстанції зрівнявся – 1:1.

 

Виснажені 12-годинним процесом представники «Інтер Медіа» та Олександра Роднянського все ж погодились поспілкуватись із кореспондентом «ТК».

 

Олег Конопольський зазначив: «Я дуже радий, що наша праця не була марною. Щойно було оголошено рішення Апеляційним судом міста Києва, рішення Печерського суду скасоване, постановлено нове рішення, за яким Ігореві Коломойському відмовлено у позові. Тобто можна сказати, що моменти наших апеляційних скарг прийняті. Повне рішення буде пізніше, ми з ним ознайомимось, і тоді можна буде говорити докладніше. Сьогодні день важкий, але радісний».

 

Олексій ФілатовМи вважали рішення суду першої інстанції незаконним. Наш клієнт задоволений рішенням Апеляційного суду. І ми вважаємо, що це рішення постановлене з урахуванням тих аргументів, які ми висловлювали щодо порушень процесуального та матеріального права при розгляді справи у суді першої інстанції. Ми зможемо дати більш детальний коментар, коли ознайомимось з рішенням суду».

 

У свою чергу, представник позивача Вячеслав Карташов у коментарях «Телекритиці» зазначив, що його сторона має намір оскаржити це рішення у Верховному Суді.

 

У прес-релізі, розповсюдженому прес-службою «1+1», наведено коментар Олександра Роднянського:  «Безперечно, я задоволений рішенням Апеляційного суду, адже воно повернуло віру у можливість та вірогідність справедливих рішень судів України, які мотивовані лише буквою закону та законодавством України. Крім того, сподіваюся, що телеканал «1+1» подолав чергову хвилю судових тяжб і нарешті має можливість ще активніше зосередитися на стратегічному розвитку». Борис Фуксман назвав рішення суду «цілком логічним, адже воно справедливе. Сподіваюся, що надалі суди всіх інстанцій в Україні, в тому числі – Верховний суд України, будуть керуватися принципами законності та верховенства права».

 

В'ячеслав Карташов, адвокат, представник Ігоря Коломойського:

 

Мы удовлетворены мужественной «выходкой» судебной коллегии апелляционной инстанции. У наших оппонентов было два пути, они избрали наихудший, хотя, предполагаю, их лишили даже права выбора. Был день, была воля – остальное не имело значения.

 

Не имели значения нормы процессуального кодекса Украины, не имели значения пояснения и присутствие сторон, журналистов и просто зрителей в заседании апелляционного суда. Мы, конечно, не допускали мысли о том, что после такой серьезной подготовки к рассмотрению дела в апелляции, громогласных, а порою откровенно кичливых заявлений «ведущих» журналистов и юристов, наши оппоненты прибегнут к подобной практике. Решиться  в таком резонансном деле провести рассмотрение 9 апелляционных жалоб в течение одного судебного заседания, при отсутствии у суда доказательств надлежащего уведомления истца и его представителей о дате и времени заседания – думаю, это более чем наглядная демонстрация отношения судебной коллегии к возложенным на неё законом обязанностям.  

 

Во время заседания апелляционного суда 31 октября добрый десяток представителей наших оппонентов в совокупности выступали около получаса, и это при том, что объем их апелляционных жалоб составлял около 300 страниц сплошных текстов. Полчаса выступлений из 12 часового судебного заседания, разительное отличие поведения в процессе ведущих адвокатов от их поведения в суде первой инстанции, активная поддержка собственным стыдливым молчанием судебной коллегии во всех проявлениях её наплевательского отношения к процессуальному закону  – думаю, это действительно показатель. И я не буду объяснять, показатель чего. 

 

Вчера гражданин Украины Гончар сотоварищи (извиняюсь, но мне его трудно называть судьей) деловито и нарочито хамовито вмешался в спор двух бизнесменов, «по беспределу» лишил одного из них права на защиту, гарантированную законом, и одним махом подписался под решением в пользу второго. Что это?! Безнаказанность, безбоязненность, продиктованная неприкосновенностью?! Или бездумие, продиктованное хамством?!

 

Позволю предположить себе, что и то, и другое. Я позволяю себе это, поскольку именно мне на протяжении 6 часов отказывали в реализации большинства не только процессуальных прав как представителя истца в процессе, а также в реализации прав человека и гражданина.  Давать пояснения, стоя на протяжении около 5 часов,  под ухмылки восседающего «гражданина»,  сопровождающиеся  отказами в объявлении  5 минутных перерывов,  -  думаю, могу предоставить «переродившемуся» господину Пиховшеку более достойный материал о ситуации в судебной системе, нежели тот куцый комментарий, который он позволил себе накануне «громогласной» победы хозяина своего телеканала  в апелляционной инстанции. 31 октября состоялось то, что господин Роднянский  называет решением апелляционного суда, которое вернуло ему «веру в возможность и вероятность справедливых решений судов Украины, которые мотивированы только буквой закона». Полагаю, что эта вера и понимания буквы закона у господина Роднянского очень специфичны. Они, вероятно, совпадают только с верой и буквой,  которой посвятил себя гражданин Гончар. Кстати, гражданин Гончар так и не ответил на мой вопрос о том, каким законом или кодексом он руководствуется. Этот вопрос был поставлен мною в ответ на один из его необоснованных отказов в  рассмотрении моих возражений на его  действия как председательствующего в заседании.

 

Нам остается только подождать появления на свет того документа, который гражданин Гончар  и наши оппоненты громко называют решением суда. Думаю, этот документ можно назвать решением суда только по двум основаниям – о его появлении было объявлено в здании суда, и это объявление состоялось от  имени Украины. А в остальном…. Надеюсь, объективную оценку ему даст Верховный Суд Украины.

  

Довідка «ТК». Хроніка боротьби за «плюси»

Структура власності заснованої у 1995 році «Студії «1+1», яка з 1997 року виходить на ІІ національному телеканалі, не є зрозумілою до кінця. У пресі публікуються суперечливі дані. Так, нещодавно Інститут Медіа Права звернувся до головного інвестора «1+1», компанії Central European Media Enterprises (зареєстрована на Бермудських островах, голова правління – Рональд Лаудер), з проханням роз'яснити, яким чином ця компанія, а також українські громадяни Олександр Роднянський та Борис Фуксман, володіють «Студією «1+1». Головна суперечність полягає в тому, що СМЕ заявляє про 60% економічного інтересу в «1+1» (хоча підтверджень цьому в офіційних документах Інститут Медіа Права не знайшов), тоді як Олександр Роднянський стверджує, що володіє 70%. Можна з певністю сказати, що на сьогодні канал де-факто перебуває під контролем Олександра Роднянського та фірми «Інтер-Медіа», засновником якої є фірма INNOVA Film GmbH, зареєстрована в Дюссельдорфі, Німеччина. Останньою частково ці повністю володіє СМЕ.

 

У 2002 році Роднянський вистояв у запеклій боротьбі з бізнесменом Вадимом Рабиновичем, якого неофіційно підтримував київський мер Олександр Омельченко. Рабинович намагався позбавити «1+1» ліцензії на мовлення на УТ-2, оскаржуючи в суді результати конкурсу, проведеного Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Згодом, під час подій кінця 2004-початку 2005 року, Роднянський визнав, що ціною залагодження цієї справи була гарантія цілковитої лояльності каналу до режиму Кучми.

 

У березні 2005 року Олександр Роднянський і Борис Фуксман розпочали переговори з Ігорем Коломойським, співвласником групи «Приват», щодо продажу своєї частки власності «1+1». Спочатку йшлося про продаж 40% за 100 мільйонів доларів. 21 червня 2006 року сторони зустрілись у Женеві (Швейцарія) в офісі компанії «Ketcul» по вулиці Рудера Рожесері 29 та начебто уклали усну угоду щодо продажу 70% «Студії «1+1». При цьому був присутній перший заступник голови правління «Приватбанку» Тимур Новиков, який згодом виступив головним свідком у справі «Коломойський проти Роднянського». Олександр Роднянський не заперечує факт зустрічі, але стверджує, що не приймав від Коломойського жодних грошей, а також не вважає домовленість чинною усною угодою. Слід зазначити, що інформація про угоду, - щоправда, без конкретної згадки про Коломойського, - з'явилась у ЗМІ (зокрема, була оприлюднена «Телекритикою») того самого дня.

 

Однак наприкінці серпня СМЕ заборонила Роднянському і Фуксману продавати частку компанії, якою вони розпоряджаються, групі «Приват». 14 жовтня  2005 року Ігор Коломойський подав позов до Печерського суду міста Києва з вимогою визнати за ним право власності на частку Роднянського в телекомпанії «Студія «1+1». Перше судове засідання у справі відбулося 2 грудня 2005 року. Позивач доводив, що перерахував на адресу приватного нотаріуса Козиної депозит на ім'я Олександра Роднянського у сумі 10,1 млн гривень – аванс за 70% акції «1+1» (ця трансакція відбулась 10 червня 2006 року – за 11 днів до женевської зустрічі). В матеріалах справи також є  лист від 10 червня, який спершу був підставою позову Коломойського. Цей лист підписаний Фуксманом, Бьорком (президент компанії СME), Роднянським та Коломойським. У ньому мова йшла про певні переговори щодо можливого придбання Коломойським частки в підприємствах «Studio 1+1 Group». Під «Studio 1+1 Group» сторони переговорного процесу визначали, відповідно до листа СМЕ, такі структури, як Innova Film GmbH (Німечина), International Media Services (Бермуди), TV Media Planet (Кіпр), Intermedia (Україна), «1+1» (Україна). Представники позивача тлумачили цей лист як згоду СМЕ на продаж «1+1».

 

19 липня 2006 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію на мовлення «1+1» на 10 років. Поспіх у прийнятті цього рішення пояснювався ймовірними спробами політичних та бізнесових груп використати питання ліцензії каналу як додатковий чинник у боротьбі за власність.

 

Тим часом, компанія «Інтер Медіа» подала до Шевченківського суду міста Києва позов на Олександра Роднянського, доводячи своє пріоритетне право на придбання його частки «1+1». 18 липня за рішенням Шевченківського суду угоду між Коломойським і Роднянським було визнано такою, що не відбулась. Представник Коломойського у Печерському суді В’ячеслав Карташов назвав це рішення «Міжсобойчиком представників Роднянського та «Інтер-Медіа», покликаним створити ілюзію вирішення спору між Коломойським і  Роднянським для впливу на Печерський суд». У цей час у Печерському суді тривала тяганина, і 16 серпня суддя Андрій Горяйнов ухвалив рішення, за яким 70% «Студії «1+1» були визнані такими, що належать Ігорю Коломойському, а Олександра Роднянського було зобов’язано сплатити позивачу судові видатки у сумі 1700 грн.

 

Це рішення було по-різному оцінене правниками, фахівцями у галузі медіа-права та медіаекспертами. Більшість, утім, погоджується, що йдеться про так звану «рейдерську акцію», тобто намагання отримати контроль над підприємством не зовсім чесним шляхом за допомогою судових рішень. Того ж дня компанія СМЕ заявила про намір оскаржити рішення Печерського суду. Протягом наступного місяця до Апеляційного суду міста Києва надійшло декілька апеляційних скарг.

 

Зокрема, рішення судді Горяйнова (відомого, до речі, кількома скандальними судовими рішеннями, серед яких підтвердження законності приватизації «Криворіжсталі») оскаржили представники Олександра Роднянського, його дружини Валерії Мірошниченко (яка претендує на законну половину спільного з чоловіком майна), Бориса Фуксмана, «Студії «1+1» та компанії «Інтер-медіа», яка наполягає на своєму виключному праві придбання частки «1+1».

Главное в разделе

Дуся

Из-за неприличного фото британских молодоженов сотням пар придется менять свадебные планы

Культура

10 фильмов, которые повлияли на режиссера Марину Степанскую

Популярное на Телекритике



Общество

Почему пьет журналист

Дуся

Сайт эскорт-услуг продал девственность 19-летней модели за 2,5 миллиона евро

Дуся

Из-за неприличного фото британских молодоженов сотням пар придется менять свадебные планы

Бизнес

Нацсовет зарегистрировал два новых информагентства. И при чем тут канал УНТ