ТЕЛЕКРИТИКА

Телевізорна література

Не так давно запропонували мені спробувати себе в якості експерта конкурсу «Коронація слова»… Не так давно запропонували мені спробувати себе в якості експерта конкурсу «Коронація слова»… Вдача у мене авантюрна, тому більше з цікавості, аніж у твердій упевненості, що зможу дати безсумнівну оцінку романів, які надсилалися на конкурс, я погодилася.


Чи не єдиним критерієм у експертизі (а особливо в такій непевній, майже примарній царині, як сучасна українська література) залишається вперте «добре те, що мені добре читається». Та щоб знайти таке «добро», яке могла б порекомендувати для прочитання не лише авторитетному журі конкурсу, а й добрим приятелям-книгоманам (що, погодьтеся, не менш відповідально), прийшлось попрацювати в форматі «75 до 3». Тобто, передивитися близько вісімдесяти рукописів дуже різних – за віком, фахом, літературною практикою, місцем проживання, життєвим досвідом – авторів. Назвемо їх так, хоча близько двох третин з перечитаного мною взагалі ніякого відношення не має до будь-якого літературного процесу. Та у такій кількості ця «протолітература» (термін виключно робочий) примусила мене замислитися над тим, що у масовій свідомості формує художню «картину світу».

Відповідь прийшла не одразу, хоча, здається, лежить на поверхні. Ні, зовсім не «українська радянська література» і не «бульварне чтиво» стають міцною підосновою (а інколи – й найважливішим рушієм) написання такого роду текстів. Телебачення, телевізор, ящик – от що тепер диктує масовій підсвідомості координати умовного (а тому – й ніби-то художнього) світу.

Почнемо з того, що в умовах конкурсу ніхто не оговорював якийсь певний тип роману – любовний, авантюрний, детективний, епічний, автобіографічний, історичний, фентезі - усе могло бути використано авторами, аби лише вони спромоглися самі твердо дотриматися канонів. Більшість із надісланих текстів (і не лише тих, що їх читала я, одна серед десятка експертів) були спробою написати саме детектив. Варіанти: містичний тріллер, гостро-сюжетну автобіографію, еротично-кримінальну фантазію, життєпис з елементами детективного розслідування і т.д. І крім банального висновку, що на рівні жанру тут ми стикаємося з масовим відчуттям життя як історії з обов’язково кримінальним присмаком, у цьому мені побачилося ще щось на диво знайоме. А саме - вечірній блок телепрограми вітчизняних каналів. З неодмінним підбором: «гостросюжетних бойовиків» або радянського, або північноамериканського походження, «мильних серіалів», зрозуміло – південноамериканського виробництва, надто помірної кількості європейського драматичного кіно і менш ніж мінімуму історичних стрічок

Якщо автор має можливість переглядати додатково (нерегіональні!) канали – це відразу разюче позначається не стільки на сюжетній вигадливості (передбачити, в який бік розгортатимуться події, як правило, можна було якщо не на 10-й, то на 12-й сторінці рукопису), скільки на кількості деталей. Дуже рідко «відхилення» йдуть за рахунок так званого «місцевого колориту». Як правило, вони носять вельми екзотичний характер, ніби автор побував, принаймні, у декількох ну дуже далеких мандрах. Вояж! – і не в пустелю чи тропічний ліс, саванну чи «джунглі цивілізації», а все більше на океанські пляжі, з питтям витончених коктейлів, з поглядами на щогли яхт, підписуючи домовленості у оксамитових кріслах офісів. Усі штампи «пристойного життя» десь там, за горизонтом, усі «солодкі мрії» проведення уїк-ендів, усі неоковирні бажання «мати річ» – в кількості, що перевищує усі сподівання.

Зрозуміло, що «крутими детективами» (з «ментярнями», «розборками», «розчленованими трупами» і ненормативною лексикою фатальних жінок) переймаються більшість чоловіків, а кар’єрними пристрастями і сімейними сценами (костюми від Армані, недолугі чоловічі домагання, супер-суперниці, затишні кав’ярні чи добре вмебльовані помешкання) опікуються жінки. Хоча є і виключення, і, як правило - тоді тексти виходять на порядок вищого гатунку, принаймні, з деякими намаганнями дати психологічний портрет.

Портретування в інтер’єрі - то ще одна «цікавинка». Описи зовнішності героїв та місця подій (якщо це не "особливий колорит") без усякої натяжки можна порівняти з тим, як їх показує наша завжди "прибита" відеокамера в репортажах. Очі - такі, волосся - таке, одіж - така. Стілець і стіл - стоять там, а герой чи героїня - "міряють кімнату нервовими кроками". В моменти найбільшої напруги можуть "різко повернутися, звузити очі, тремтячими руками дістати сигарету" і т.д. Щоб додати шарму якомусь шефу в шикарному офісі додається така, наприклад, деталь: "На стільниці звабливо блиснула статуетка переможця премії "Людина року-1998" або "У вікно струменіли потоки паморочливого запаху з великого куща червоних троянд". Найпровальніші моменти опису - коли дія розгортається десь "на природі" або в ліжку . Спроб зобразити такі сцени - чимало, та далі штампованого опису "принад і зваб" шикарної білизни, шикарної шкіри і шикарного ліжка з обов’язковими свічками справа не йде. Враження таке, що герої, більшість з яких живуть і працюють в українській провінції, на момент "інтиму" переміщуються кудись якщо не у віллу в Санта-Фе, то - на бунгало Кайманових островів, і поводяться як зухвалі ловеласи, в яких все - ОК! Штампи еротичних "нічних каналів" можна відслідковувати, складаючи ледь не порівняльні таблички. А от чого в конкурсних роботах майже не зустрінеш, так це образів людей, яких щоденно бачиш на вулиці, за прилавкам магазину, в електричці, біля шкільної дошки.

До речі, чи не найбільше любовно-детективних походеньок пов’язано з... журналістами. Рідкісний опус обходиться без образу неймовірно привабливої телеведучої або газетяра відділу кримінальних розслідувань, що тим чи іншим чином "зав’язані" в розборки місцевої мафії та передвиборні перегони. Навіть якщо герой - це виключно порядний, освічений, розумний, гарний, добрий (втілення усіх чоловічих чеснот), він обов’язково мусить отримати від якоїсь гидотної почвари вельми непривабливу пропозицію. І, зрозуміло, журналісти жіночої статі так чи інакше мусять переплутати свою професію з першою найдревнішою. Зауважу: дуже рідко автори пробують показати, як живуть і основне - працюють журналісти. "Кухня" - не цікава, а от вітальна чи спальня - навіть занадто.

А мова! Персонажі (навіть якщо вони живуть в глухому закутку степів країни) спілкуються виключно лексиконом серіалів "зірок телебачення України". Бо такої штучної української мови ніде, як "у ящику", більше немає. Всі діалоги - то кальки з перекладів, що робляться нашими каналами для дублювання закордонних фільмів. Якщо гумор - то такий, як у Альфа, якщо сварка - то як у "Далласі", якщо діточки - то обов’язково "невгамовні". Навіть принцип діалогу зберігається "серіальний": репліка персонажа - словесне пояснення, що там у нього робиться на обличчі, наступна репліка - наступна "розшифровка". Деякі тексти просто просилися до того, щоб їх переписати у сценарій, наприклад, коли дуже гарна, дуже розумна, дуже порядна і дуже бідна дівчина робить стрімку кар’єру, а до того ж - знаходить справжнє "високе" кохання в образі якогось бізнесмена-ловеласа. І перевиховує його, і стає вірною дружиною, і банківську справу налагоджує. Чим не "просто Оксана", яка теж іноді плаче?

Отак поволі телебачення формує "українську мрію", в якій є місце детективній фабулі, інтригуючому сюжету, супер-героям і ... добробуту. Щоб там не було, а добробут західного зразку залишається уже не потаємним, а чи не єдиним найсильнішим бажанням. Більшість творив, які я перечитала, створені так, щоб "чорно-біла" реальність вітчизняних сіл, міст, містечок, повсякденних турбот і болів їх мешканців поступово перетворювалася на "яскраву картинку" телебачення, де клопотів і робіт взагалі не буде. Щасливий хепі-енд - то майже завжди про-американський "чі-і-і-з", де діти добре вбрані, чоловіки - вгодовані, жінки - вдоволені, хати - вимиті. І якщо образ вимріяного едему "списаний" з телебачення, то вже не метафоричним, а цілком реальним образом пекла постає те життя, в якому живуть творці "протолітератури".

Главное в разделе

Дуся

Снежана Егорова ответила на выпады Мухарского, назвав его нынешнюю жену «маленькой гнидой»

Культура

7 проектов Десятого питчинга Госкино, за которые не стыдно

Популярное на Телекритике



Дуся

Они не ездят в метро: какой транспорт предпочитают украинские звезды

Дуся

Снежана Егорова ответила на выпады Мухарского, назвав его нынешнюю жену «маленькой гнидой»

Культура

Почему украинский дубляж лучше оригинала

Культура

7 проектов Десятого питчинга Госкино, за которые не стыдно