ТЕЛЕКРИТИКА

Українська фантастика: ми є!

У день відкриття Форуму Видавців у Львові «Телекритика» знову звертається до однієї зі своїх вічних тем – літературної. Тимур Литовченко, український письменник-фантаст, зробив огляд української фантастики та ревізію його актуального стану.
 
Попри заяви жалобного характеру або скепсис критиків і читачів, україномовна українська фантастика все ж таки існує. Починаючи з 2005 року, вона нарешті спромоглася голосно заявити про себе — новими книжковими серіями, мережевим порталом, літературно-театральним проектом і щоквартальником (на етапі становлення) «Український Фантастичний Оглядач (УФО)». В середині вересня останньому виповнюється рівно рік. Отже, авторам української фантастики зовсім не обов’язково писати в шухляду або торувати свою стежину в літературі сусідньої держави. Можна розбудовувати своє — українське в Україні…
 
УУФ—УРФ, УФ—ФУ
Писати нарис про сучасну українську фантастику і водночас залишатися об’єктивним мені вкрай важко, адже я — не сторонній письменник, який перебуває, так би мовити, «у вирі» процесу! Тим не менш, спробую зробити все від мене залежне, щоб у моєму складному становищі бодай намагатися дотриматись об’єктивності. Саме заради цього частково побудую свої міркування на відомостях з другого видання російськомовного енциклопедичного довідника «Фантасты современной Украины» (редакт.-упорядн. І.В.Чорний//Харків, Видавничий дім «Інвестор», 2007, 640 с., іл. — далі за текстом ФСУ).
 
Говорячи тут про пострадянську українську фантастику, автор післямови Володимир Пузій (більш відомий знавцям і любителям фантастики під псевдонімом Аренєв) одразу ж починає з її мовного розподілу «на українську україномовну та українську російськомовну» (УУФ та УРФ). На думку автора цих термінів, мовні конструкції вийшли «важелезними»… проте коротші є «образливими» для тієї чи іншої сторони — переважно російськомовної. Що ж це за «коротші, проте образливіші» конструкції? Власне українська фантастика (УФ — відповідає «українській україномовній» у термінології Володимира Аренєва) та фантастика України (ФУ — відповідає «українській російськомовній»). Мені зручніша саме така класифікація (УФ та ФУ), нею і користуюсь!
 
Українські фантасти: хто вони?..
Розібравшись із термінологією, переходимо до суті. Очевидно, робити будь-які висновки можна, лише ґрунтуючись на змісті довідника ФСУ. Отже, відомості про яких авторів було включено до цього поважного видання? Насамперед, це письменники, у яких за період 1991-2006 рр. вийшло друком не менше 3-х авторських «несамвидавівських» (!) книг фантастики. А також декілька авторів, відомості про яких було вміщено у перше видання ФСУ, хоча вони досі мають лише 1-2 надруковані книги фантастики. Список авторів-фігурантів наведено нижче:
 
1. Олег АВРАМЕНКО.
2. Володимир АРЕНЄВ (справж. Пузій).
3. В’ячеслав АСТРОВ-ЧУБЕНКО (справж. Чубенко).
4. Дмитро БАРІНОВ (справж. Дудко).
5. Олесь (справж. Олександр) БЕРДНИК.
6. Федір БЕРЕЗІН.
7. Олексій БЕССОНОВ (справж. Єна).
8. Аліна БОЛОТО (справж. Болото-Бояджян).
9. Олександр БОРЯНСЬКИЙ.
10. Владислав БИЛИНСЬКИЙ.
11. Андрій ВАЛЄНТІНОВ (справж. Шмалько).
12. Володимир ВАСИЛЬЄВ.
13. Петро ВЕРЕЩАГІН (справж. Яков Каліко, інший псевд. — Кайл ІТОРР).
14. Ярослав ВЄРОВ (справж. Гліб Гусаков і ще двоє літераторів, які зберігають інкогніто).
15. Лев ВЕРШИНІН.
16. Юрій ВИННИЧУК.
17. Владислав ВІНОГОРОВ (справж. Рябенко).
18. Сергій ВОЛЬНОВ (справж. Стульник).
19. Наталія ГАЙДАМАКА (справж. Набока).
20. Сергій ГЕРАСІМОВ.
21. Юлія ГОРИШНЯЯ.
22. Володимир ГУСЄВ.
23. Андрій ДАШКОВ.
24. Яна (справж. Тетяна) ДУБИНЯНСЬКА.
25. Марина і Сергій ДЯЧЕНКИ.
26. Віталій ЗАБІРКО.
27. Олександр ЗОРИЧ (справж. Яна Боцман і Дмитро Гордієвський).
28. Юрій ІВАНИЧЕНКО.
29. Валерій ІВАЩЕНКО.
30. Олександр ІРВАНЕЦЬ.
31. Людмила КОЗИНЕЦЬ.
32. Олексій КОРЕПАНОВ.
33. Володимир КРИШТАЛЄВ.
34. Андрій КУРКОВ.
35. Олександр ЛАЙК (справж. фон Кіссель).
36. Борис ЛЕВАНДОВСЬКИЙ (справж. Михайленко).
37. Валентин ЛЕЖЕНДА (справж. Несвітенко).
38. Анна ЛІ (справж. Кітаєва).
39. Тимур ЛИТОВЧЕНКО.
40. Андрій ЛЬГОВ.
41. Ернст МАРІНІН (справж. Рабінович).
42. Марина НАУМОВА (справж. Цвєткова-Верниченко).
43. Ілля НОВАК (справж. Андрій Левицький).
44. Віктор НОЧКІН (справж. Ісьєміні).
45. Генрі Лайон ОЛДІ (справж. Дмитро Громов і Олег Ладиженський).
46. Юлія ОСТАПЕНКО.
47. Леонід ПАНАСЕНКО.
48. Оксана ПАНКЕЄВА.
49. Григорій ПАНЧЕНКО.
50. Андрій ПЕЧЕНЕЖСЬКИЙ.
51. Ірина ПОТАНІНА.
52. Радій РАДУТНИЙ.
53. Володимир РУСАНОВ.
54. Володимир САВЧЕНКО.
55. Володимир СВЄРЖИН (справж. Фідельман).
56. Вікторія і Олег УГРЮМОВИ.
57. Андрій ЧЕРЕЦОВ (справж. Ігор Чорний).
58. Федір ЧЕШКО.
59. Руслан ШАБЕЛЬНИК.
60. Валерій ШЕВЧУК.
61. Борис ШТЕРН.
62. Світлана ЯГУПОВА.
63. Юрій ЯЧЕЙКІН.
 
Декілька слів у ФСУ сказано про так званий «другий дивізіон» фантастів. На момент укладання довідника (2006 рік), по 2 книги мали ще 8 авторів:
 
1. Олександр Крафт.
2. Олег Кулагін.
3. Олександр Левченко.
4. Андрій Пехник.
5. Антоній Часов.
6. Ніна Чешко.
7. Костянтин Якименко.
8. Гєнєчка Ворзельська.
 
По 1 книзі мали 32 автори:
 
1. Павло Африканов.
2. Юлія Баткіліна.
3. Валерій Гаєвський.
4. Олександр Єрмаков.
5. Ігор Желем.
6. Олексій Ігнатенко.
7. Олег Котенко.
8. Ігор Маслєнков.
9. Олександр Мокін.
10. Аліна Немирова.
11. Євген Нестеренко.
12. Олена Руденок.
13. Костянтин Рибачук.
14. Рудий Бєнь.
15. Сергій Слюсаренко.
16. Антон Фарб.
17. Олексій Хаврюченко.
18. Ілля Хоменко (співавт. з 19).
19. Володимир Фоменко (співавт. з 18).
20. Олександр Шакілов.
21. Юрій Бедзик.
22. Дан Боривітер.
23. Олексій Брик.
24. Олег Волик.
25. Олександр Грант.
26. Олексій Кацай.
27. Єлизавета Манова.
28. Микола Павленко.
29. П.Бондаренко.
30. А.Гудов.
31. Г.Іванов.
32. Є.Ушакова.
 
Ще про 17 авторів сказано просто — у них також виходили книги… та щодо кількості — ані слова:
 
1. Ольга Брілєва (справж. Ольга Чигиринська, інший псевд. — Берен Белгаріон).
2. Гарм Відар (справж. Сергій Іванов).
3. Володимир Гриньков.
4. Андрій Дмитрук.
5. Марія Дубіна (фантаст. поеми).
6. Володимир Заєць.
7. Олександр Золотько.
8. Ернест Марінін.
9. Лада Лузіна.
10. Ольга Полєвіна.
11. Ігор Росоховатський.
12. Ігор Федоров.
13. Леонід Цель (справж. Леонід Циплаков).
14. Олена Чернишова.
15. Володимир Кожелянко.
16. Віктор Савченко.
17. «Магічні енциклопедії» Гаррі Поттера (псевд.).
 
Насамкінець зазначено, що «просто не піддається обліку» кількість авторів, які станом мали на 2006 рік тільки публікації у періодиці, але не мали книжок.
 
Якщо проаналізувати наведений вище список з 63 авторів, які протягом 15 років незалежності України примудрилися випустити 3 і більше книг, з мовної точки зору (нагадаю, що Володимир Аренєв розподіляє і фантастику, і самих письменників саме за цією ознакою), стане очевидним, що україномовних авторів тут набереться не більше десятка — грубо кажучи, близько 15% від загальної кількості. Втім, таке розмежування насправді дещо спірне.
 
Наприклад, пара перших творів Олега Авраменка писалися українською мовою, проте в подальшому він перейшов на написання текстів російською, а українські переклади (не враховуючи першого коротенького оповідання, в оригіналі написаного українською) почали виходити в Україні лише з 2003 року.
 
Мій особистий (Тимура Литовченка, себто) творчий доробок в оригіналі здебільшого — російськомовний, на написання текстів українською я перейшов лише з 2000 року. Більшість моїх українських публікацій — це авторські переклади українською (а враховуючи рівень доопрацювання текстів — швидше, авторські українські варіанти колишніх російських текстів).
 
Переважна більшість книг Андрія Куркова вийшла європейськими мовами. Г.Л.Олді та М. І С.Дяченки пишуть російською, українські переклади їхніх творів виконано сторонніми людьми (нерідко, на жаль, механічно). Радій Радутний і згаданий вище Володимир Аренєв пишуть і українською, і російською.
 
Є ще й інша проблема, пов’язана не з мовою, а з жанровою приналежністю: не знаю, чи самоідентифікуються з фантастикою такі українські письменники, як Юрій Винничук та Олександр Ірванець?! Адже написати декілька творів у жанрі фантастики — це одне, а от беззаперечно самоідентифікуватися, як письменник-фантаст, докладати зусилля для розвитку саме цього жанру — все ж таки дещо інше…
 
Доволі спірною фігурою, з цієї точки зору, є також романіст Ілля Новак, який останніми роками неодноразово заявляв, що відійшов від фантастики. Мовляв, як молодим був — бавився, тепер же подорослішав, порозумнішав. То зараховувати його до когорти фантастів чи все ж таки ні?..
 
Дві літератури
При всіх наявних недоліках, список складено. І в ньому спостерігається явно нерівний розподіл сил між двома напрямами української фантастики:
 
УУФ(УФ) : УРФ(ФУ) = 15:85?!
 
Спробуємо зрозуміти, якими факторами це спричинено? Пояснення у довіднику ФСУ наведено дуже просте… і як на мене, безперечно, справедливе. УРФ (ФУ) успадкувала від колишньої радянської фантастики весь організаційний багаж у вигляді системи стосунків:
 
— регулярні зустрічі любителів і професіоналів фантастики, нині це — конвенти «Зоряний міст» (Харків) і Міжнародна асоціація фантастики «Портал» (виросла з разового конвента КиївКОН-2003), під час яких проводяться семінари, майстер-класи, інші оргзаходи;
 
— спеціалізовані мас-медіа (один з найавторитетніших в СНД журналів — щомісячник «Реальность Фантастики», не враховуючи деяких інших, менш помітних періодичних видань);
 
— численні книжкові серії фантастики практично на будь-який смак російською мовою як в Росії, так і в Україні.
 
Натомість УУФ (УФ) не має ні своїх конвентів, ані власної періодики. Що ж до книжкових серій, то першопрохідцями тут стало видавництво «Джерела-М» (продюсерська агенція «Зелений Пес») — проте видання знаменитої «Алфізики» нині згорнуто. Натомість «Джерела-М» започаткували авторські серії «Світи М. і С.Дяченко» та «Світи Г.Л.Олді» (ясна річ — це переклади з російської). Лише в останні роки (себто — напередодні комплектації ФСУ в 2006-му) випускати фантастику потроху почали видавництва «Кальварія», «Факт», «Кий» та інші.
 
Внаслідок цього (а також ряду суб’єктивних факторів), перед українськими авторами постає ділемма: або творити українською без зрозумілих перспектив щодо видання написаного — або ж писати російською, що відкриває шлях до популярності на потужному літературному ринку сусідньої держави… та й шлях до українських читачів не перекриває, зрештою! Звісно, більшість обирає другий шлях. Що підтверджується простим і очевидним фактом: багато українських авторів з когорти УРФ (ФУ) здобули популярність у Росії, більш того — відібрали пальму першості у тамтешньої автури. Насамперед це стосується Г.Л.Олді та подружжя Дяченків.
 
При цьому становище письменників, які зберегли вірність українській мові, продовжує залишатися кепським. Отже, годі й дивуватися, якщо (це вже за спостереженнями моїми та моїх колег — про це нижче) деякі читачі й любителі фантастики на запитання щодо існування УУФ (УФ) відверто дивуються: «Українська фантастика?! Немає такої! Ну, хіба що це перекладені з російської твори Олді, Дяченків, Валєнтінова…»
 
Підіб’ємо підсумок викладеного у ФСУ. Як з передмови (редколегія під керівництвом Ігоря Чорного), так і з післямови (Володимир Аренєв) можна зробити три важливі висновки:
 
1. українська фантастика (тут мається на увазі українська фантастика як така — хоча за контекстом йдеться, швидше, про УРФ (ФУ)) не тільки існує, попри твердження частини критиків і фенів (любителів фантастики) й не тільки вижила, попри ідеологічні та комерційні бар’єри, але й «буйно розквітає»;
 
2. українські автори завоювали неабияку популярність не тільки в Україні, але і в сусідній Росії (очевидно, це стосується автури саме УРФ (ФУ));
 
3. УУФ (УФ) в Україні протягом останніх 10-15 років майже не залишилося (в дужках зазначу, що кілька років тому Володимир Аренєв був оптимістичнішим — принаймні коли писав статтю «Українська фантастика: втеча з памперсів», яку можна відшукати в Інтернеті).
 
І останній, четвертий висновок — тепер вже мій особистий, а не редколегії ФСУ: в реальності течія УРФ (ФУ) давно перетворилася на черговий канал «відкачування мізків» з України в Росію — якщо не вибудовувалася отаким чином від самого початку. А фантасти цього напряму реально працюють на розвиток сучасної російської, а не української фантастики, ширше — літератури і культури.
 
Життя обігнало книгу
Проте жива історія двох фантастик в Україні на цьому аж ніяк не завершується! Навпаки, саме останнім часом ситуація різко змінилася. Немає провини упорядників довідника ФСУ в тому, що вони жодним словом не згадали про ці зміни: просто життя обігнало їхню книгу.
 
Розпочалося все доволі скромно й непомітно: у 2003 році львівський фантаст Ігор Желем запросив колег до спілкування на «Перемовинах» — форумі української частини свого тримовного веб-сайту. Тут же він зорганізував скромну бібліотечку художніх і критичних творів УУФ (УФ), розмістив інші матеріали. В гості на «Перемовини» заходили також любителі фантастики і професіонали УРФ (ФУ) — той-таки Аренєв… Втім, головна «фішка» проекту полягала в єднанні через мережу Інтернет саме україномовних українських фантастів з різних куточків нашої держави: Києва, Львова і Львівщини, Полтавщини, Криму та ін.
 
Через два роки Желем зачинив «Перемовини» для стороннього доступу, тож у 2005 році основний кістяк товариства (з деякими втратами) перебазувався на «Літфорум». Тут сталося подальше розширення кола наших симпатиків, отже, нині до ядра неформального Віртуального об’єднання «Українська Фантастика» (ВОУФ) можна віднести наступних письменників:
 
1. Сергій БАТУРИН.
2. Валерій ВЕРХОВСЬКИЙ (справж. Стрижеус).
3. Олексій Спейсер КАЦАЙ.
4. Олександр ЛЕВЧЕНКО.
5. Тимур ЛИТОВЧЕНКО.
6. Радій РАДУТНИЙ.
 
Доповнюють гурт симпатики або ті, хто з різних причин відійшли від ВОУФ — Юрій Камаєв, Максим Підболячний, Ігор Скрипник, Ігор Сокол, Святослав Чирук, Веле Штилвелд (справж. Володимир Шкідченко), плюс львівський видавець Роман Фернеза, плюс члени клубів любителів фантастики Києва, Львова і Дніпропетровська, які мало спілкуються на мережевих форумах або не спілкуються загалом.
 
Починаючи з 2005 року, за моєї ініціативи вдалося перенести на ВОУФ традицію міні-конвентів фантастики: нехай невеличким колом, але відтоді регулярно збираються «КиївШашлиКОН» і «ЛьвівКурКОН» — в суботу, що припадає на такі книжкові ярмарки, як весняний «Медвін» (Київ) і Львівський форум видавців (Львів) відповідно. Не дивно, що на ці процеси гуртування представники УРФ (ФУ) не звернули жодної уваги: справді, кому яке діло до купки україномовних українців, які збираються на шашлики і курячі стегенця у генделиках, говорять там про свою — україномовну українську фантастику!..
 
Втім, 2005 рік ознаменувався ще й проривом на видавничому фронті: київське видавництво «Кий» започаткувало «Бібліотеку Української Фантастики» (поки що вийшло 2 збірки творів Тимура Литовченка), а львівський Видавничий дім «Панорама» — серію «Фантастика» (вийшли романи Тимура Литовченка і Олексія Спейсера Кацая). В окремій серії ВД «Панорама» випустив фантастичні бойовики Радія Радутного. Ці видавничі серії та книги згадано у ФСУ частково… але саму тенденцію упорядники довідника не вловили!
 
А дарма. Бо ще через два роки — у 2007-му стався наступний етап прориву. Зусиллями ВОУФ і завдяки нашому кадровому наповненню розпочато паралельну реалізацію одразу трьох проектів:
 
1. мережевого «Порталу Української Фантастики» (нині перебуває на стадії доопрацювання);
 
2. паперового журналу «Український Фантастичний Оглядач (УФО)», друк якого забезпечив львівський ВД «Панорама» (поки в режимі щоквартальника);
 
3. театралізованих читань фантастики «Київ. Україна. Всесвіт» (у творчій співпраці з київським «Театром на Подолі»).
 
Таким чином, відтепер УУФ (УФ) має нехай не таку потужну, але ж власну — відмінну від УРФ (ФУ) систему стосунків:
— свої міні-конвенти;
— свій часопис;
— свої книжкові серії;
— свої майданчики базування в Інтернеті;
— і навіть свій літературно-театральний проект (чого УРФ (ФУ) організувати не вдалося — адже харківський «Театр Г.Л.Олді» нині не діє).
 
Завдяки напрацьованій базі, не тільки більш-менш досвідчені українські україномовні письменники, але й (і це головне!) початківці мають можливість відточувати майстерність і потроху публікувати твори. Шанувальники і читачі УУФ (УФ) дістають у відповідь можливість знайомитися з ними… в оригіналі, а не в російському перекладі!
 
Залишається сподіватись, що невдовзі тезу «УУФ (УФ) в Україні протягом останніх 10-15 років майже не залишилося» можна буде здати в архіви. Адже українська фантастика, створена українською мовою, таки спромоглася заявити про себе, як про системне явище.
 
А отже — ми є! Ми прийшли до читачів не на один день — назавжди! Сподіваємося також, що натхненні прикладом ВОУФ, почнуть гуртуватися й робити добрі справи також інші українські письменники, які працюють в дуже цікавому і яскравому жанрі — у справжній українській фантастиці!..
 
Тимур Литовченко, письменник-фантаст і журналіст,  головний редактор журналу «УФО»

Главное в разделе

Дуся

Звезды 90-х, любители тверкинга или космоледи. Кто будет представлять Украину на Евровидении-2018?

Бизнес

Новое лицо программы «Инспектор. Города» Владимир Остапчук: «Все, что происходит в обществе, обязательно находит свое отражение на ТВ»

Популярное на Телекритике



Дуся

Ученые пишут благодарности создателям фильмов: вспоминаем самые нелепые сцены в кино

Культура

«Форма воды» Гильермо дель Торо: за и против

Дуся

Австралийская блогерша поблагодарила парня, который занимался с ней сексом, пока она спала

Дуся

Звезды 90-х, любители тверкинга или космоледи. Кто будет представлять Украину на Евровидении-2018?