ТЕЛЕКРИТИКА

Вершини цинізму від Антона Пугача

Реакція активіста громадської ініціативи «Кіно-переклад» на статтю Антона Пугача «Дрібниці стилю від першої особи».


Спроба керівника «Мультиплекс-холдингу» пов’язати невисокі касові збори за вікенд 6-9 березня з наказом міністра культури і туризму – вершина цинізму. Адже три стрічки, що вийшли тоді у прокат – «Сафо», «Стритрейсери» та «Все можуть королі», - демонструвалися російською мовою (перша – вироблена в Україні, але половина її фільмокопій були російськомовні, а решта – із оригінальною російською озвучкою та українськими субтитрами). Тож «справжня, а не вигадана Богданом Батрухом, картина кінопрокату в Україні», як схарактеризував свою статтю пан Пугач, грішить перекрученнями та недомовками... Реакція активіста громадської ініціативи «Кіно-переклад» Андрія Костюка на статтю Антона Пугача «Дрібниці стилю від першої особи», опубліковану «Телекритикою».
 
До цього керівник «Мультиплекс-холдингу» вже пробував «навішати локшину» на вуха журналістам на прес-конференції, намагався маніпулювати інформацією на сторінках інших інтернет-сайтів, поширював неправду в своїх інтерв’ю друкованим виданням. І хоча хибність його тверджень була кілька разів переконливо доведена, це не зупинило Антона Пугача. Цього разу він вирішив зробити жертвами дезінформаційної війни ще й читачів «Телекритики».
 
Зауважу одразу, що я не збираюсь опускатися до того рівня, на якому обговорюється плітки про політиків, що задрімали під час кіносеансу. Тема моєї статті – статистика кінопрокату і деякі юридичні аспекти.
 
Почнемо з юридичних питань. Нагадаю, що статтею 12 Закону України «Про кінематографію» центральному органу виконавчої влади у цій галузі надано право встановлювати технічні стандарти, норми та правила, які є обов’язковими для суб’єктів кінематографії незалежно від форм власності. Отже, встановлюючи норму про обов’язкове збереження оригінального звукового супроводу при субтируванні фільмів, Держкіно та Міністерство культури та туризму діяли у рамках наданих їм законом повноважень. Сенс цієї норми зрозумілий кожному, хто серйозно цікавиться кінематографом. Адже вона надає глядачеві можливість чути справжні голоси та інтонації акторів. Саме це цінують у фільмах вибагливі глядачі. Тому принаймні смішно виглядає теза Антона Пугача про «згубні наслідки» для українського кінопрокату наказу міністра, яким встановлюється згадана норма:
 
«з прокату випали і ризикують випадати й надалі фільми для вимогливої в культурному сприйнятті публіки. Це відбуватиметься тільки тому, що затрати на дубляж таких стрічок зроблять їхній прокат економічно невигідним».
 
Усім, хто хоч трохи цікавиться кінематографом, добре відомо, що дубляжу підлягають масові фільми. Що стосується авторського кіно, то такі стрічки у всьому світі, як правило, демонструються мовою оригіналу із субтитрами.
 
Поза всякими сумнівами, будь-які стандарти, норми та правила, встановлені органами виконавчої влади, повинні відповідати Конституції та законам України. Але хто сказав, що інтерпретувати закони уповноважений Антон Пугач? Для цього існують суди. Якщо пан Пугач вважає, що наказ міністра порушує законодавство, то він може оскаржити цей акт в адміністративному суді. І тоді, якщо пан Пугач дійсно має рацію, суд скасує цей наказ чи його окремі пункти. А поки такого рішення суду нема, всі суб’єкти кінематографії, у тім числі і «Мультиплекс-холдинг», повинні цього наказу дотримуватися.
 
Схоже на те, що Антон Пугач відчуває слабкість своїх юридичних аргументів, а тому, замість того щоб відстоювати свою точку зору в суді, він розпочав галасливу кампанію в пресі, цинічно перекручуючи факти і лукаво маніпулюючи статистикою кінопрокату.
 
Отже, що нам розказує Антон Пугач і як виглядає ситуація насправді.
 
Коментуючи надану фірмою B&H інформацію про високу популярність серед глядачів дубльованого українською мовою фільму «Так, ні, не знаю», Антон Пугач пише:
«... інтерес до стрічки в той день, відвідуваність за яким розповсюдив дистрибутор, був викликаний перш за все за рахунок однієї обставини: 14 лютого – День святого Валентина. Кінотеатри цього дня завжди заповнені, незалежно від репертуару (як і 8 Березня, і в перші дні після Нового року).
 
Те, що в День закоханих відвідуваність кінотеатрів зростає – факт незаперечний. А от що «незалежно від репертуару» – явне перебільшення. У цьому пан Пугач міг би переконатись, якби уважніше читав… інтернет-сайт очолюваного ним холдингу. Там у розділі «Новини» можна знайти цікаву інформацію про те, як пройшов День святого Валентина в кінотеатрах наших сусідів (цитую в перекладі українською мовою):
«Схоже, пари надали перевагу святкуванню Дня Закоханих не в кіно. За три дні в Росії було продано лише 1 300 000 квитків. Одним словом, місця для поцілунків були переважно порожні».
 
Отже від репертуару все-таки дещо залежить. Якби українські глядачі не хотіли дивитися запропоновані їм фільми, то і в Україні місця для поцілунків залишалися б порожніми. А оскільки такого не сталося, то можна зробити висновок, що в Україні репертуар було підібрано більш вдало. І не в останню чергу завдяки українському дубляжу. Адже в Росії прем’єра фільму «Так, ні, не знаю» запланована аж на кінець травня! Якби Україна і далі пленталася у хвості північного сусіди, чекаючи по кілька місяців на російський дубляж замість того щоб випустити в прокат український варіант в день світової прем’єри, то і закоханим українцям та українкам довелося б святкувати свій день де завгодно, тільки не в кінотеатрі.
 
Бажаючи ввести в оману читачів, пан Пугач якось випадково «не звернув уваги» на ту обставину, що допрем’єрна демонстрація фільму «Так, ні, не знаю» почалася ще 9-го лютого, тобто за п’ять днів до офіційного релізу. Причому у звичайні суботні або недільні дні кількість охочих подивитися дубльований українською мовою фільм «Так, ні, не знаю» виявилася ненабагато меншою, а в деяких кінотеатрах навіть більшою, ніж у День Святого Валентина.
 

 
Отже, правда полягає у тім, що інтерес глядачів до фільму «Так, ні, не знаю» пояснюється його новизною і цікавістю, а не лише тим, що він демонструвався у День святого Валентина.
 
Далі Антона Пугача «заносить» ще більше:
 
«У цей вікенд демонструвався фільм Блондинка з амбіціями, прокатне посвідчення на який було отримано до дії наказу(йдеться про згаданий вище наказ міністра культури та туризму про заборону видавати прокатні посвідчення фільмам, які не дубльовані, не озвучені або не субтитровані зі збереженням оригінального звукового супроводу. – А.К.),тому перешкод на демонстрування фільмокопій із російськомовним дубляжем не створювалося. Дуже вражає те, що фільм, який зібрав у світовому прокаті $1,4 млн, в Україні збирав більше за Так, ні, не знаю, світові збори якого $41,7 млн. Таким чином, із американським фільмом “Блондинка з амбіціями” випадково відбулося те, що незабаром відбуватиметься з російським продуктом третього ґатунку: в деяких регіонах глядач свідомо піде на фільм гіршої якості лише тому, що він дубльований російською мовою».
 
Тут вже брехня на брехні їде і брехнею поганяє.
 
По-перше, фільм «Так, ні, не знаю» зібрав в українському прокаті понад 617 тис. дол., тоді як «Блондинка з амбіціями» – в півтора рази менше: близько 400 тис. дол.
 
По-друге, це не перший випадок, коли провальний, за міжнародними мірками, фільм набирає цілком пристойну касу на українському ринку. Приклад – фільм «Білявка в шоколаді» (оригінальна назва Pledge This!). Цей фільм було визнано взагалі непридатним для кінотеатрального показу в США та інших західних країнах. Там він вийшов лише на DVD, а в українських кінотеатрах спромігся зібрати майже 290 тис. дол. Чим пояснюється цей феномен – достеменно невідомо. Можливо, якимось ірраціональним потягом українських глядачів до білявок? Чи може тим, що українські кінопрокатники завзято рекламують такі «шедеври» і потім крутять їх по 12 сеансів на день. Але що відомо точно, так це те, що наказ міністра до феноменального успіху різноманітних «блондинок» ніякого стосунку не має, оскільки «Білявка в шоколаді» вийшла на кіноекрани України ще у лютому 2007 року, тобто майже за рік до рішення Конституційного суду і прийнятого після нього наказу міністра культури і туризму.
 
По-третє, глядачі, які готові дивитися будь-яку нудоту, лише б вона була російською мовою, існують хіба що в уяві Антона Пугача. У цьому він міг би сам переконатись, якби проаналізував статистику відвідування кінотеатрів очолюваного ним холдингу, яка нещодавно була оприлюднена на інтернет-сайті мережі «Мультиплекс». За період з 9-го по 27 лютого у чотирьох кінотеатрах цієї мережі в Донецьку, Києві, Кривому Розі та Миколаєві (зауважте, що жоден із кінотеатрів не розташований у західних регіонах України!) відбулося 964 сеанси фільмів українською мовою, які відвідало 24752 глядачі і 643 сеанси російською мовою (частина з них – з українськими субтитрами), яким віддали перевагу 11398 глядачів. Отже, на сеансі фільму з українським звуковим супроводом були присутні в середньому приблизно 26 глядачів, тоді як на російськомовному сеансі – лише 18.
 
Відвертим шулерством виглядає той спосіб, у який керівник холдингу «Мультиплекс» порівнює популярність фільмів «Так, ні, не знаю» та «Блондинка з амбіціями». Антон Пугач зіставляє кількість проданих квитків на ці фільми, «забувши» вказати кількість сеансів кожного фільму. Виявляється, що кількість сеансів фільму «Блондинка з амбіціями» в деяких кінотеатрах інколи була в два – два з половиною рази більшою, ніж фільму «Так, ні, не знаю». Якщо порівнювати середню кількість глядачів, присутніх на сеансі кожного фільму, то вона виявиться приблизно однаковою, навіть із невеликою перевагою на користь дубльованої українською мовою стрічки «Так, ні, не знаю». При цьому слід взяти до уваги вже згадані вище передпрем’єрні сеанси фільму «Так, ні, не знаю», завдяки яким частина глядачів подивилася цей фільм ще до 14 лютого. Отже, реальна популярність дубльованого українською мовою фільму була ще вищою.
 
Порівняння популярності фільмів «Так, ні, не знаю» (український дубляж) та «Блондинка з амбіціями» (російський дубляж) у кінотеатрах мережі «Мультиплекс»
 
 
 
 
Наступна цитата зі статті Антона Пугача:
 
«Компанія B&H поширює інформацію про те, що доходи кінотеатрів у лютому 2008-го, тобто після впровадження в дію наказу міністра, зросли на 22%».
 
Це добре, що керівник «Мультиплексу» нарешті визнав, що касові збори в українських кінотеатрах у лютому 2008 року зросли, а не впали в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Але варто уточнити, що інформацію про це розповсюдила не компанія B&H, як пише Антон Пугач, а громадська ініціатива «Кіно-переклад», у якій бере участь і автор цієї статті. Цікаво, чи пан Пугач помилився випадково, чи йому невигідно публічно визнати факт існування в суспільстві громадського руху на підтримку дубляжу фільмів українською мовою? Адже дуже зручно створювати у керівництва країни ілюзію, що вся справа нібито лише у звичайному бізнесовому конфлікті інтересів.
 
Інформація про касові збори була взята з інтернет-сайту Box Office Mojo і розповсюджена у відповідь на брехню, поширену журналістом тижневика «Дзеркало тижня» Олегом Вергелісом із посиланням на кінобізнесмена Олександра Ткаченка. У статті «Warner Brothers не представляє», вміщеній у «Дзеркалі тижня» №7 (686) повідомлялося:
 
«Лише за останній місяць відвідування українських кінотеатрів, порівняно з аналогічним періодом минулого року, впало на 50–60%. Причини: і нинішня екстремально-дубляжна мовна політика, і скромний асортимент кінопродукту».
 
Слід віддати належне Антону Пугачу. На відміну від свого колеги, він не опускається до такої зухвалої брехні. У прес-релізі з приводу «страйку» кінотеатрів він говорить лише про падіння відвідуваності кінотеатрів на 15-16% у Києві та Миколаєві та на 33% у Донецьку. Якщо припустити, що таке падіння дійсно мало місце, то це означало б, що середня ціна квитка в кінотеатрах України за рік зросла більш ніж на 44%! Інакше як могли касові збори зрости на 22% при падінні відвідуваності на 15 і більше відсотків? Якщо це справді так, тоді треба чесно визнати, що причиною зменшення відвідуваності кінотеатрів стало не рішення Конституційного Суду чи наказ міністра культури та туризму, а зростання цін на квитки в кіно, яке суттєво випереджало інфляцію. (Інфляція в 2007 році склала 16,6%.) Якщо ж ціни на квитки зростали лише в межах інфляції, то тоді пан Пугач мав би визнати, що його прес-реліз про падіння відвідуваності кінотеатрів на 15-33% був брехнею.
 
Реальним фактом є лише падіння касових зборів у лютому відносно січня 2008 року. Тут слід, однак, зауважити, що падіння касових зборів у порівнянні з попереднім місяцем є досить частим явищем і воно не відбиває загальних тенденцій розвитку кіноринку. Більше того, аналогічне падіння касових зборів спостерігалося і в Росії, на яку не поширюється ні юрисдикція Конституційного Суду України, ні дія наказів українських міністерств. Що дійсно заслуговує на докладний аналіз, так це той факт, що в Україні касові збори в лютому впали у порівнянні з січнем на 50%, а не на 29%, як у Росії. Якби репертуар українських кінотеатрів у лютому був схожий на репертуар кінотеатрів наших північно-східних сусідів, тоді б дійсно були підстави підозрювати, що більш відчутне зменшення надходжень сталося через ностальгію глядачів за російським дубляжем з українськими субтитрами.
 
Однак чи дійсно ринки Росії й України розвиваються «у відносно конгруентній системі координат», як намагається переконати нас керівництво «Мультиплекс-холдингу»? Погляньмо на перелік фільмів, які вийшли на екрани Росії у лютому поточного року і зібрали там понад 1 млн дол. за перший вікенд. Із них лише один фільм, «P.S. Я кохаю тебе», вийшов у Росії й Україні одночасно. (З невідомих причин він не потрапив до бази даних сайту Box Office Mojo, а тому надходження від нього не враховані у підсумкових цифрах лютого.) Інші фільми вийшли в Україні з затримкою на 1–3 тижні (позначені жовтим кружечком), або взагалі не вийшли на екрани у лютому (позначені червоним кружечком). Отже, нема нічого дивного в тому, що в Україні лютневі надходження зменшились сильніше, ніж у Росії.
 
Фільми, які вийшли на екрани Росії у лютому 2008 року і зібрали там понад 1 млн дол. за перший вікенд
 
 
 
Назва фільму
 
Дистрибутор в Україні
 
Світова прем’єра
 
Прем’єра в Росії
 
Прем’єра в Україні
Втрати лютневого бокс-офісу України
(млн дол.)
«Я – легенда»
«Кіно манія»
14.12.2007
10.02.2008
03.04.2008
0.59 ... 0.95
«Астерікс на Олімпійських іграх»
 
«Сінерґія»
 
30.01.2008
 
31.01.2008
 
21.02.2008
 
0.36 ... 0.71
«Телепорт»
«Геміні»
14.02.2008
14.02.2008
21.02.2008
0.1
«Ми з майбутнього»
«Сінерґія»
21.02.2008
21.02.2008
?
0.27... 0.43
«P.S. Я кохаю тебе»
«Аврора»
21.12.2007
14.02.2008
14.02.2008
0.17 ... 0.27
«Знайомство зі спартанцями»
 
?
 
25.01.2008
 
21.02.2008
 
27.03.2008
 
0.12 ... 0.18
Разом:
1.6 ... 2.6
 
Спробуймо оцінити втрати українського кіноринку від невчасного виходу цих фільмів. На прикладі фільмів «Рембо», «Монстро», «Телепорт», «Точка обстрілу» та «Красуня і страховисько» можна переконатися, що касові збори фільму в Україні складають приблизно від 1/15 до 1/10 надходжень від цього ж фільму в Росії. Отже, фільм «Я – легенда», якби він вийшов вчасно, набрав би в Україні 590–950 тис. доларів. Фільм «Астерікс на Олімпійських іграх», якби його прем’єра відбулася 31 січня, а не в кінці лютого, міг би зібрати за місяць від 500 до 950 тис. дол., замість тих 240 тис., які він зібрав насправді. Вважатимемо, що тижнева затримка з виходом фільму «Телепорт» суттєво не вплинула на його касові збори, однак слід врахувати, що другий тиждень прокату цього фільму прийшовся на березень, а тому відповідні надходження (близько 100 тис. дол.) не потрапили у статистику лютого. Слід також врахувати касові збори від фільму «P.S. Я кохаю тебе». На жаль, мені не вдалося отримати інформацію про надходження від прокату цієї стрічки у її дистрибутора, фірми «Аврора». Тому в таблиці наведено лише приблизні цифри.
 
Отже, якби репертуар українських кінотеатрів дійсно був приблизно таким, як у Росії (але з українським дубляжем чи озвученням фільмів), то загальні касові збори у лютому склали б не 3,7 млн дол., а 5,3–6,3 млн дол. Тоді падіння надходжень у лютому відносно січня склало б лише 16–29%, тобто було б таким, як у Росії, або меншим. Отже, справа зовсім не в тому, що українські глядачі не хочуть дивитися фільми українською мовою, а в тому, що українські прокатники пропонують їм надто мало нових і цікавих фільмів.
 
Приємним винятком стали лише фільми «Так, ні, не знаю», передпрем’єрні покази якого розпочалися в Україні за п’ять днів до офіційного релізу в інших країнах світу, та фільм «Точка обстрілу», що вийшов на тиждень раніше, ніж у Росії. В основному ж у лютому демонструвалась «осетринка другої свіжості». Особливо «відзначилася» компанія «Каскад» із фільмом «Секс заради виживання», який вийшов на екрани Росії ще в листопаді минулого року, а його світова прем’єра відбулася майже два роки тому: у травні 2006 року! Отже, очевидно, що розвиток українського кіноринку стримує не обов’язок дублювати фільми українською мовою, а звичка деяких українських дистрибуторів плентатись у хвості своїх російських посередників, а нерідко й возити з Росії кіношний секонд-хенд: фільмокопії, які вже були у використанні в російських кінотеатрах.
 
Може, рішення Конституційного Суду і наказ міністра завадили кінопрокатникам забезпечити український ринок більшою кількістю нових фільмів? Адже розповідав пан Пугач у своєму прес-релізі, що прокат деяких фільмів стане нерентабельним через додаткові витрати на дублювання. Але й такі припущення є безпідставними! Всі три фільми, позначені червоним кольором у таблиці, мали чудові шанси зібрати в Україні понад 150 тис. доларів. А таких зборів цілком досить, щоб гарантувати рентабельність якщо не повноцінного дубляжу, то хоча б багатоголосого озвучення фільму. Тим більше, що російський фільм «Ми з майбутнього» було б досить лише субтитрувати.
 
Може, рішення Конституційного Суду і наказ міністра були для кінопрокатників надто несподіваними і в них не було часу, щоб перебудувати свою роботу? Нічого подібного! Як показала практика, трьох тижнів цілком досить, якщо не для дублювання, то для озвучування фільму. Лист Держкіно про те, що фільмокопії, не дубльовані, не озвучені або не субтитровані зі збереженням оригінального звуку, не будуть допускатися у прокат, був розісланий ще 25 грудня минулого року. У прокатників було більш ніж місяць часу для того, щоб належним чином підготувати фільми до прокату. Зауважте, що компанії B&H та «Аврора» випустили у прокат дубльовані та озвучені українською мовою фільми ще 23 січня, тоді як «Синергія» та «Кіноманія» не спромоглися зробити цього навіть 31 січня і 7 лютого. Схоже на те, що їхнє керівництво намагалося викликати невдоволення серед глядачів із метою політичного тиску на керівництво країни, не пошкодувавши на цю акцію чималих грошей. Адже недопущені до прокату дубльовані російською мовою фільмокопії коштували кілька десятків тисяч доларів, а недоотримані касові збори, як видно з таблиці, були ще більшими. У зв’язку з цим викликає великі сумніви висунута Антоном Пугачем теза про те, що якби на український ринок допускалися фільми з російським дубляжем та українськими субтитрами, то
 
«ми б мали в прокаті більше половини фільмів (60%) українською мовою, бо це природно виходить із тієї ж економічної логіки: дублювати фільм, який виходить у прокат, наприклад, на 60 копіях, – це викласти 30 тисяч доларів. А випустити його російською мовою з українськими субтитрами – це всі 90 тисяч доларів, оскільки кожну копію субтитрувати коштує не менш 1,5 тисячі доларів».
 
Історія з фільмами «Астерікс на Олімпійських іграх» та «Я – легенда» свідчить про те, що дії деяких кінопрокатників продиктовані далеко не економічною логікою.
 
Вершиною цинізму у статті Антона Пугача є його спроба пов’язати порівняно невисокі касові збори українських кінотеатрів за вікенд 6-9 березня з наказом міністра культури і туризму про обов’язкове збереження оригінального звуку в субтитрованих фільмах. Дійсно, касові збори кінотеатрів України за 6-9 березня 2008 року виявилися на 34% меншими, ніж за 8-11 березня 2007 року. Але при чому тут наказ міністра? 6 березня 2008 року на екрани України вийшло три фільми: «Сафо», «Стритрейсери» та «Все можуть королі». Останні два фільми зняті в Росії, а тому розповсюджувалися на українському ринку з оригінальним російським звуковим супроводом і українськими субтитрами у повній відповідності до наказу, який так затято критикує пан Пугач. Що б змінилося, якби цього наказу не було? Обидва фільми так чи інакше потрібно було субтитрувати, оскільки цього вимагає закон і рішення Конституційного Суду.
 
Що стосується «Сафо», то це фільм українського виробництва. Парадокс українського законодавства полягає у тому, що обов’язковому перекладу на державну мову підлягають лише іноземні фільми, а фільми українського виробництва можна розповсюджувати і демонструвати якою завгодно мовою. На них не поширюється ні стаття 14 закону «Про кінематографію», ні рішення Конституційного Суду, ні, тим більше, наказ міністра. За рішенням дистрибутора, половина фільмокопій цієї стрічки була дубльована українською мовою і демонструвалася в центральних і західних регіонах країни, інша половина була дубльована російською мовою для східних та південних регіонів. У результаті деякі кінотеатри за весь вікенд 6-9 березня не мали жодного сеансу фільму з українським дубляжем або озвучуванням. Пану Пугачу про це добре відомо, бо серед цих кінотеатрів є й один із його «Мультиплексів». У більшості інших кінотеатрів південних та східних міст України частка сеансів українською мовою 8 березня 2008 року не перевищувала й третини. Для прикладу в таблиці наведено дані по кількох кінотеатрах Донецька, Одеси та Харкова.
 
Кількість сеансів фільмів, дубльованих або озвучених українською та російською мовами в кінотеатрах Донецька, Одеси та Харкова 8 березня 2008 року
 
Місто
 
Кінотеатр
Кількість сеансів фільмів дубльованих або озвучених
Відсоток сеансів дубльованих або озвучених російською мовою
українською мовою
російською мовою
 
Донецьк
Кінопалац «Зірочка»
2
12
86%
Мультиплекс «Донецьк-Сіті»
12
20
63%
Мультиплекс «Золоте Кільце»
0
11
100%
ім. Т. Шевченка
2
13
87%
 
Одеса
«Золотий Дюк»
12
22
65%
«Одеса-кіно» (три кінотеатри)
0
79
100%
«Сінема-сіті»
15
34
69%
«Уточкіно»
0
7
100%
 
Харків
ім. О. Довженка
5
15
75%
«Київ»
0
13
100%
«Познань»
0
14
100%
«Росія»
6
14
70%
 
Наскільки цинічним потрібно бути, щоб, не продемонструвавши протягом цілого вікенду в одному зі своїх кінотеатрів жодного фільму державною мовою, волати при цьому про «українізацію кінопрокату» чи «націоналістичну печеру»! Особисто я не вважаю, що 100% сеансів російською мовою слід пов’язувати з якимось націоналізмом, але якщо це таки справді націоналізм, то точно не український.
 
Вражає «логіка» Антона Пугача: репертуар кінотеатрів забитий по зав’язку російськомовними фільмами, вони виявляються нездатними зібрати у святковий день добру касу, а винна у всьому, звичайно, українізація і наказ міністра.
 
Якщо два російськомовні фільми «Стритрейсери» та «Все можуть королі» разом узяті зібрали за вікенд меншу суму, ніж один російськомовний фільм «Любовь-морковь», що вийшов на екрани 8 березня 2007 року, то це означає, що справа не в українській мові, а в тому, що ці фільми були недостатньо цікавими українським глядачам. І якщо в кінотеатрах ідуть нецікаві фільми, то звинувачувати у цьому треба не голову Держкіно, не міністра чи президента, а тих горе-кінобізнесменів, які чомусь певні, що 8 березня глядач повинен принести гроші до кас їхніх кінотеатрів «незалежно від репертуару».
 
Андрій Костюк, активіст громадської ініціативи «Кіно-переклад»

Главное в разделе

Бизнес

Новый сезон «Дурнев +1» будут снимать за пределами Украины

Культура

«Смерть Сталина» выйдет в украинский прокат 25 января

Популярное на Телекритике



Бизнес

Новый сезон «Дурнев +1» будут снимать за пределами Украины

Культура

«Смерть Сталина» выйдет в украинский прокат 25 января

Бизнес

Алексей Дурнев – о том, сколько стоит создание первого Instagram-сериала в Украине

Образование

Как пиарщикам правильно выстроить работу с журналистами