ТЕЛЕКРИТИКА

Режисер-документаліст Віталій Манський - про те, чому документалістика далека від журналістики: MediaLab.Online

Режисер-документаліст Віталій Манський, який є автором понад 30 стрічок, вважає себе львів’янином, хоча і прожив у Росії більшу частину життя. У 2015 році він залишив Москву та переїхав до Латвії. Ступінь щирості - саме це, за словами режисера, визначає хорошого документаліста. У своїй новій стрічці «Рідні», прем'єра якої відбулася на 7-му Одеському міжнародному кінофестивалі, він намагається дослідити глибокі корені конфлікту між Росією та Україною на прикладі власних родичів.

Освітньо-аналітичний портал MediaLab.Online законспектував презентацію Віталія Манського на ОМКФ, у якій він розповів про те, як бути цікавим аудиторії, що таке «безжалісність документаліста» та чому документалістика далека від журналістики.
 
Ми публікуємо найцікавіші його висловлювання.  

Тест для будь-якої людини, яка прагне знімати документальне кіно, - спробувати зафільмувати розмову з самим собою у дзеркалі. Причому так, щоб потім самому не було неприємно на це дивитися. Якщо не вдасться, то ти не готовий до професії документаліста. 

Ступінь власної відкритості та щирості - інструментарій будь-якого документаліста. Якщо ти не будеш цікавим герою своєї картини, то герой ніколи не буде цікавим аудиторії. Між автором та героєм має бути взаємний контакт, який базується на щирості.

Я не симпатизую всім своїм героям, але вони мені цікаві.

Я раджу вам бути уважними до того, що відбувається навколо. Не треба постійно триматися свого плану. Я бачив багато фільмів, коли автор заздалегідь придумував картину й потім силував реальність, аби не відійти від концепції. В такому кіно все може бути чудово: операторська робота, монтаж, музика. Буде все, окрім бажання його дивитися. Не буде глядацького контакту.

Монтаж - це вбивство. Наприклад, ти береш в цікавої людини інтерв’ю. Ця людина розповідає про своє життя. Про те, як вона це життя уявляє. А ти береш ножиці й відрізаєш те, що не потрібно для кіно. Відрізаєш перше кохання, осмислення себе. Хіба порядна людина так вчинить? Звісно ж, ні, але якщо цього не зробиш, то ти поганий документаліст.

Колись у закритій групі документалістів ми зробили опитування. Його тема звучала як більшість питань, які журналісти зазвичай ставлять авторам документальних фільмів, - «Якщо ви побачите пожежу, будете її знімати чи гасити?». Думки розділилися навпіл. <...> Ті, хто гасили б пожежу, - погані (документалісти. - Ред.), ті, хто знімали б, - хороші.
 
 
Журналістика, на відміну від документалістики, закриває весь комплекс проблем. Це як підручник з математики, де в кінці є відповіді на запитання. Функція аудиторії у цьому разі - спожити цей продукт. Журналістика - як комплексний обід. У документалістиці принципова участь глядача. Він має пускати в себе атмосферу кіно та виробляти власне сприйняття.

Телебачення до нашої справи немає жодного стосунку. Якщо раніше воно хоч ретранслювало наші результати, то зараз воно й цього не робить.

В ігровому кіно ти завжди маєш віддавати - зі всього навколо себе маєш створити життя, вкласти власні емоції. А коли приходиш на документальну картину, то завжди збагачуєшся. 

Документальне кіно - це художнє осмислення реальності. А я - художник, який заломлює реальність.
 
Повну версію інтерв'ю можна прочитати на сайті порталу.
 
Фото: svoboda.orgekburg.tv
 
 
 

Главное в разделе

Дуся

Дуся Катасонова: «Зачем Украине и украинской журналистике Роман Скрыпин?»

Культура

Зачем смотреть новый фильм Кристофера Нолана

Популярное на Телекритике



Дуся

Дуся Катасонова: «Зачем Украине и украинской журналистике Роман Скрыпин?»

Дуся

Телеведущей Снежане Скляревской тошно от желто-голубой символики

Культура

Зачем смотреть новый фильм Кристофера Нолана

Дуся

Экс-участник «Грибов»: «Мечтаю, чтобы там, где стоял памятник Ленину, был мой – в виде спиннера»