ТЕЛЕКРИТИКА

Денис Данько: «Доводиться брехати ледь не щодня»

Тріумфатор «Честі професії» Денис Данько – про бюджет сюжетів, доцільність носіння зброї і внутрішню кухню «Грошей» на «1+1»


Факти з сюжетів Дениса Данька неодноразово ставали предметом дискусій у соцмережах. Їхня резонансність не лишилася й поза увагою колег-журналістів. Роботи «Київський зоопарк», «Туберкульоз в Україні», «Солдати на продаж» цього року здобули перемогу аж у трьох номінаціях конкурсу «Честь професії».

 

Сам же Денис Данько свої матеріали вважає не розслідуваннями, а «аналітичним поглядом з експериментом». Справжні сенсації розкопуються тижнями, переконаний він, і не вписуються в формат тижневої телепрограми. Однак, як і кожний журналіст проекту «1+1», Денис радіє, коли вдається зупинити корупціонерів, засвітити в суспільстві гріхи влади й отримати бодай найменшу зворотну реакцію.

 

Журналісти «Грошей» свої сюжети повинні здобувати «малою кров'ю». Бюджет навіть сенсаційного розслідування зазвичай не перевищує півтори тисячі гривень, а найсучасніші технології кореспондента-шпигуна в українському варіанті - мобільний телефон із відеокамерою. Незважаючи на скромні ресурси, редактори закликають журналістів вкладати в сюжети ще більше емоційності, ще більше творчості й видовищ, видовищ, видовищ. Про ці та інші нюанси кухні журналістських розслідувань на «1+1» - Денис Данько.

 

 

- Все більше журналістів в Україні звертаються до жанру розслідувань. Якщо бути цинічним, це один із перших методів зробити собі ім'я. Чим для тебе є обраний жанр - просто роботою, задоволенням власних амбіцій, громадянською позицією?

- Це не стільки громадянська позиція, скільки, мабуть, робота. Робота, яку я люблю, яку, як мені здається, вмію виконувати. До того ж «Гроші» - не перший проект журналістських розслідувань, у якому доводилося працювати. А громадянська позиція є в кожному сюжеті. В кожного журналіста, який працює в новинах або в розслідуваннях, є громадянська позиція. Так мусить бути.

 

- Денисе, цього року відразу три твоїх роботи перемогли в конкурсі «Честь професії». Яка з них для тебе особисто є найбільшим досягненням, яка була найбільш трудомісткою?

- Вони всі складні, всі дорогі по-своєму, кожен по-різному робився. В сюжеті про зоопарк я влаштувався працювати на два тижні в зоопарк, в іншому - пішов у туберкульозну клініку без маски в палату до наркоманів, знімав, як вони варять наркотики... Було трохи страшно. Потім, як тільки якийсь кашель, побіг у лікарню, зробив флюорографію, слава Богу, все нормально. Про солдатів сюжет було знято за один день, це чисте везіння.

 

- І зарплату в зоопарку отримав?

- Ні, не отримав. Мені сказали, що для працевлаштування потрібен великий пакет документів. Поки я нібито збирав документи, працював на волонтерських засадах. Влаштувався на пташник.

 

- У зоопарку ти постійно знімав на телефон, причому при інших співробітниках. Ніхто нічого не підозрював?

- Мені в цьому плані щастить, не підозрювали. Ба більше, ще й допомагали. Я казав, що нібито для жінки знімаю, показати, як я старанно працюю. Всі повірили в цю нехитру легенду і просто не звертали уваги на телефон у руках.

 

- Як часто доводиться перевтілюватися в когось?

- Постійно. Доводиться брехати ледь не щодня. :) Був наркоманом - здавався в реабілітаційний центр, прибиральником, бомжем, прорабом. Багато ким. Постійно треба вигадувати якісь історії й одягати якісь маски. Головне - увійти в довіру. Адже коли кажеш: «я журналіст», одразу все закінчується.

 


- Часто тебе викривали?

- По-моєму, ніколи не викривали, не впізнавали, щастило. Інколи було: «А ви що, знімаєте?». «Ні», - і заховав телефон. А от колегу колись давно викрили на кордоні, приховану камеру дістали з сорочки, дроти тягли. Але там усе, слава Богу, обійшлося.

 

- Чи носиш із собою якісь засоби захисту?

- Ні, не ношу. Я вважаю, якщо є пістолет, то він рано чи пізно вистрелить. У мене ніколи не стріляли, я ні в кого не стріляв, слава Богу, проблем із міліцією не було. Не треба мені зброї.

 

- А погрози були?

- Обзивалися різними словами. В колег було. Однак вони теж навчилися реагувати на це спокійно. У нас є журналісти в департаменті, які деякий час ходили з охороною. Олексій Кутєпов - із державною охороною. Було страшно, коли бачиш колегу, а позаду нього двох амбалів, незвично трохи. Інколи телефонують, намагаються домовитися, натиснути якимось чином, гроші навіть пропонують за те, щоб сюжет не пішов. Але Максим Сухенко всім дає відсіч, із ним домовитися неможливо. Ми всіх до нього відправляємо, й на цьому закінчується.

 

- Як багато часу йде на підготовку сюжету?

- По-різному. Буває, два тижні. Про акордеоніста Завадського ми півтора місяці готували. Там ціла історія була, то забороняв сам Завадський, то дозволяв оприлюднювати своє інтерв'ю із СІЗО. В останній день перед ефіром Завадський через адвоката таки дозволив оприлюднювати цю історію. Бувало, робили сюжети за два дні, нічим не гірші від тих, які знято за два тижні.

 

- Де берете теми? Які критерії при відборі є пріоритетними - сенсаційність, суспільна значущість? Можливо, щось вітається на каналі, щось не вітається?

- Вітається будь-яка цікава тема. В основному, беремо з інтернету, те, що найбільше обговорюється. Якщо ми бачимо щось потенційно бомбове, беремося й намагаємося зробити сенсацію. Буває трохи гірший розклад - коли підхоплюємо сенсацію, яка вже відбулася, і дорозслідуємо, так би мовити, цю тему.

 

Також у нас сидять адміністратори, продюсери, які приймають дзвінки від глядачів. Так формується велика база «скарг і пропозицій», а ми потім заходимо в базу та обираємо собі тему, якщо в нас її немає. Звісно, дуже багато дзвінків із дрібними побутовими скаргами, які не будуть цікаві всім, хто дивиться «1+1».

 

- Нещодавно в ефір не вийшов сюжет Романа Вінтоніва, як пояснили тоді в «Грошах», через неформат. Яким же є формат програми «Гроші»?

- Так це й справді неформат. Форматом програми «Гроші» є розслідування з якимось сенсом, суспільною значущістю. Провокація заради провокації не підходить. От провокація з якоюсь глобальною ідеєю - інша справа, як було в сюжеті Михайла Ткача, коли він провокував міністрів, щоб дізнатися, на яких автомобілях вони їздять. Він показав, що Україна бідує, а вони шикують... Хоча провокації Вінтоніва можу дивитися безкінечно, вони смішні.

 

- Чи є люди-табу, теми-табу?

- Це радше до головного редактора питання... Цензури на каналі, точніше в програмі «Гроші», немає, якщо вас це цікавить. У «Грошах» заборон на жодні теми ще не було.

 

- Якими особливими засобами користуєшся на журналістських розслідуваннях? Приховані камери, жучки? Чи знаєш якусь техніку, щоб зйомку не було помітно?

- Приховані камери заборонено, жучки так само. Ми користуємося всім, що в межах закону. Раніше в програмі були приховані камери, зараз їх немає, це точно. Всі знімають на мобільні телефони.

 

Є різні хитрощі під час зйомок. Якщо я з тобою спілкуюся, а мій колега чи друг стоїть поруч, ти будеш дивитися на мене й не помітиш, що він тебе знімає. А коли звертатимеш на нього увагу, він буде ніби СМС писати чи дзвонити комусь. Можна ще знімати з тонованої машини, якщо зйомки на вулиці відбуваються - насправді дуже багато законних методів. Звісно, приховані камери інколи дуже потрібні, але, на жаль, законодавство нам заборонило.

 

Оператори вже навчені не вимикати камери, коли їм кажеш вимкнути. Тепер чиновники будуть читати це і все знатимуть. :) Хоча деякі вже змушують здавати мобільні телефони секретарю в приймальні.

 

- Можна про запас мати кілька телефонів...

- Можна. Хоча інколи достатньо диктофонного запису, щоб хоч якось зафіксувати інформацію. Багато залежить від теми, від героя - тема диктує поведінку. Треба сісти, продумати, як ти це все бачиш, кого провокувати, де експеримент, із ким треба поспілкуватися.

 

- Усі ці схеми узгоджуються з редактором?

- Узгоджуються. В нас двічі на тиждень збори, плюс постійні індивідуальні бесіди.

 

- Чи виникають суперечки щодо подачі матеріалу? За ким останнє слово?

- Думаю, в кожній редакції вони є. Журналісти люди творчі, буває, заносить. :) Але ці суперечки дрібні, ніяких образ особистих не лишається. Останнє слово за редактором, звісно, але автор сюжету теж багато вирішує. Ми якраз щойно на планерці говорили про творчий підхід до сюжетів, що треба їх робити більш художніми й емоційними.

 

- Наскільки затратними є твої сюжети? На каналі є межа витрат?

- В зоопарку я 1500 гривень віддав за удава, 200 гривень віддав командиру за солдатів - отакі суми. Вони не сягають більше тисячі гривень, півтори - це максимально, що мені відомо. Колеги так само витрачають якийсь дріб'язок на експеримент.

 

Практики платити за інформацію канал не має, це точно. Ми повинні самі здобувати інформацію, і здобувати малою кров'ю. Але якщо це мегаскандал, якого ніде не було, якщо він шокує всю країну, то, звісно, він того вартий.

 



- Розкажи про команду «Грошей». Хто був автором ідеї? Коли проект запускався, у 2010 році, він позиціонувався як авторський проект Олега Дейнеки...

- Автор ідеї - Олександр Ткаченко. А Дейнека завжди був тільки ведучим і журналістом. Деякі журналісти працюють довше, ніж Дейнека, на цьому проекті. Я прийшов приблизно одночасно з Олегом, коли ще не було назви проекту, але він уже існував.

 

Програму «Гроші» роблять головний редактор Максим Сухенко, продюсер Олександр Дубинський і дев'ять талановитих журналістів.

 

У нас тепер немає ведучого, його шукають, пробують кожного з нас. Спочатку була схема, щоб кожен журналіст підводився до свого сюжету сам. Я думав, що ведучий знайдеться швидше, але процес затягнувся, посада досі вакантна.

 

- А тобі б не хотілося стати ведучим «Грошей»?

- Та ні, в мене не дуже виходить. Ще треба рости.

 

 

«Програма повинна викликати емоцію»

 

- Які політичні, економічні, соціальні проблеми України наразі оцінюєш як найбільш резонансні для розслідувань?

- У «Грошах» фігурує більше соціалка. Все-таки дивляться прості люди, вони нам пишуть, діляться своїми темами. Політики в нас не так багато. В політиці - про кого б ми не показали сюжет, у будь-якому випадку буде зацікавлена сторона. Бувають сюжети про те, як підкупають політиків, про їхні статки, але це не можна назвати політикою, це радше жовті сюжети.

 

- Роботу кого з колег вважаєш взірцевою для себе? На кого орієнтуєшся?

- Мені російське телебачення подобається: «Програма Максимум», багато проектів на НТВ. У них підхід до телебачення трохи інший, ніж у нас. Але я сподіваюся, що ми до цього прийдемо. Вони більше роблять акцент на шоу, в них не лише інформація важлива, а й її красиве подання. Тому там журналістські розслідування - це, може, більше розважальна програма, ніж аналітична. Програма повинна викликати емоцію, як на мене, - сміх, жах, сльози. А від сухої інформації, яка є в інтернеті, емоції не буде.

 

- Чого, окрім емоцій, не вистачає журналістським розслідуванням в Україні?

- Навіть у нас не вистачає справжніх розслідувань. Є таке хороше слово «исследование», коли подається просто аналітичний погляд із якимось експериментом. А розслідування має бути від злочину до розкриття. Мені здається, розслідування в періодичному проекті, який виходить щотижня, не може бути. Просто немає такої кількості тем. І хороше розслідування - це точно не тижнева робота. Однак глобальна біда всіх вітчизняних журналістських розслідувань - що вони зазвичай нічого не змінюють. Нашим «можновладцям» плюєш в очі, а вони кажуть, що йде дощ.

 

- Чи дивився ти нашумілий фільм Костянтина Усова про СІЗО? Що можеш сказати?

- Дивився уривками. Що можу сказати - молодець, шуму багато. Йому вдалося пронести телефони і зняти зсередини Лук'янівське СІЗО. Головне, що інформацію він здобув і якісно доніс, показав те, що від нас приховують. Це був слоган програми «За вікнами». :) Усов якісно зробив свою справу, це, звісно, варте відзнак.

 

 

- Восени на Всесвітній конференції журналістських розслідувань помітила, що майже всі говорили про нові технології в роботі журналіста-розслідувача. Це стосувалося як пошуку контактів, так і програм шифрування документів, спеціальних соціальних мереж для журналістів. Наскільки така технологічність застосовувана в Україні?

- На жаль, наші новітні технології - це поки що тільки телефони з відеокамерами. Може, за кордоном і дозволені якісь спецзаходи, я просто не знаю законодавства інших країн, але думаю, що так само заборонені. Єдина відмінність наших розслідувань і європейських - у них після розслідувань міністрів знімають, у нас же максимум - на «Українській правді» опублікують сюжет. Вся реакція, яка може бути.

 

- Ви завжди простежуєте реакцію на сюжети?

- Так, простежуємо, в нас навіть був випуск виключно з реакціями на наші сюжети. Я знаю, як кожна моя історія розвивалася, мої колеги так само. Наприклад, Смірягіна, який продавав солдатів, звільнили, зірвали погони, хіба що до в'язниці не посадили. Вважаємо, що місію виконано - корупціонера спіймали. Багато таких сюжетів, коли звільняли з посад, ми всі цьому тішимося. Багатьом людям допомагали. Наприклад, проблеми в когось із міліцією були, показали сюжет - проблеми зникли... Ну або навпаки: з'явилися чи стали більшими. :) Ми показали другий сюжет - і проблеми знову зникли.

 

- Часто трапляються сміливці в погонах чи при посаді, які готові свідчити на камеру?

- Дуже рідко. До речі, мій колега Дмитро Волков недавно про таких сюжет робив. Людей за те, що вони, так би мовити, пішли проти системи й почали говорити правду, звільнили та облили брудом. Є чесні чиновники, є чесні міліціонери. Однак вони на камеру бояться бути такими, адже вони в системі, а система, м'яко кажучи, корумпована. Тому здебільшого максимальна сміливість, коли зі спини записують і просять змінити голос та ім'я. Це теж сміливість.

 

- Ви звертаєтеся до правоохоронних органів після кожного ефіру?

- Оприлюднення в ефірі - це вже звернення до правоохоронних органів, за законом. Ми про це заявили - і правоохоронці мають право це розглядати для порушення кримінальної чи адміністративної справи. Ми заявляємо в міліцію, коли нам треба це показати в сюжеті.

 

 

Від зірок до терн

 

- Ти починав із програм про шоу-бізнес. Як перекочував у журналістику розслідувань?

- З чогось треба було починати. Взагалі починав на новинах у Миколи Канішевського, у «Вікна-новинах». Прийшов туди як практикант, зробив буквально два сюжети - й «Вікна» закрилися. Далі почалися проекти на каналі ТЕТ. Один називався «Спеції», другий - «Дивись». Така підвернулася робота, як і в усіх молодих журналістів. Ні краплі не шкодую, що працював у програмі шоу-бізу, там я зрозумів, що таке телебачення, його ази. Але добре, що «зіскочив».

 

- А які були плани відразу після вишу? Куди хотілося потрапити? Була якась конкретна програма, канал?

- Одразу після вишу, коли в мене був вибір, піти в журнал чи на телебачення, я пішов на телебачення. Там і залишився. Був період, коли в журналі Paparazzi працював три місяці, за що мені, до речі, досі не заплатили. Про конкретну програму не мріяв, хіба що про канал. Усі, мабуть, колись мріяли працювати на «Плюсах». Тепер я на «1+1», мрія ніби здійснилася.

 

- А які тепер мрії?

- А про них же не можна говорити вголос.

 

- І все-таки, що Денис Данько планує після програми «Гроші»?

- Можливо, якийсь свій проект, можливо документалістика, можливо якісь соціальні розслідування. Хочеться чогось нового. Однак у «Грошах» теж цікаво, проекту поки що ніхто не закриває, а тут простору для найрізноманітніших творчих летів - предостатньо.

 

 

 

- Порівнюючи роботу на різних каналах, скажіть, де вам працювалося найбільш комфортно й чому.

- Тут реально тепличні умови для праці. Ніхто особливо не штампує мозку, не змушує о 10-й приходити на роботу й сидіти біля комп'ютера, півдня шукати теми, щоби потім піти додому. Нам приємно, що наше керівництво нам довіряє, а ми, відповідно, намагаємося його не підводити. Вільний графік, начальство супер - Шиленко, Сухенко. На інших каналах було більше умовностей, хоча мені ніде не було дискомфортно. Однак на кожному каналі, де доводилося працювати, мене, слава Богу, оточували хороші люди. І з керівниками мені завжди щастило. Від кожного чогось навчився, і всім за це безмежно вдячний.

 

- Наскільки я знаю, ти в журналістику прийшов через вірші, мало того, навіть видав свою книгу.

- Коли я видав ту книгу, про яку ви говорите - я вже був у журналістиці. Та збірка до поезії жодного відношення немає. Я знімав колись сюжет на каналі СТБ, у програмі «За вікнами», про те, що за якусь суму грошей письменником може стати будь-хто. От ми за два дні з колегами написали купу безглуздих віршів і видали це в Івано-Франківську в греко-католицькому видавництві. І презентували в ляльковому театрі, презентацію вів Богдан Кутєпов. Поглумилися трохи. Це була абсолютна провокація. У мене та книжка є, вона така смішнюча.

 

А колись займався серйозними віршами. Правда, в мене не було книжки, але мене в журналах публікували постмодерністських. Було в нас навіть літоб'єднання, «Біла риба» називалося, хлопчики й дівчатка писали віршики, влаштовували творчі вечори. Франківськ - дуже творче місто.

 

- Чому покинув писати?

- Як кажуть, «бабло побеждает зло», «побеждает» і поезію. Як хтось там казав: «Якщо можеш не писати - не пиши». До речі, перші гроші в Києві (а виріс я в Івано-Франківську) були зароблені саме з поезії. колись Олесь Доній робив журнал, «Молода Україна» називався, там надрукували мої вірші, гонорар мені заплатили пристойний - 150 гривень, на той час це було круто.

 

Фото Богдана Кутєпова,  facebook.com

Главное в разделе

Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Побег от проблемного кино

Популярное на Телекритике



Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Дистрибуция каналов четырех ведущих телегрупп в 2019 вырастет до 10,5 гривны. ОБНОВЛЕНО

Дуся

Идем со мной, мальчик, я покажу тебе «Ворошиловград»

Бизнес

Побег от проблемного кино