ТЕЛЕКРИТИКА

Костянтин Усов: Ми з в’язнями моделювали реакцію адміністрації Лук’янівки на фільм

Архив

Журналіст «Знаку оклику!» – про здійснення резонансного розслідування, яке нагадало суспільству про силу «четвертої влади». А також коментар гендиректора ТВі Миколи Княжицького про його особисте ставлення до фільму


Фільм «Лук'янівка. Тюрма №1» змусив чиновників спостерігати, як стіни камер СІЗО роз'їдає грибок і що накладають до тарілок в'язням. Віктор Янукович запропонував генпрокурору організувати перевірку фактів порушень закону, наведених на початку квітня у ЗМІ, з відстороненням причетних до них осіб. Окрім відсторонення в. о. начальника СІЗО Євгена Домбровського, за словами Костянтина Усова, вісьмох працівників Лук'янівки звільнено.

 

Про ізолятор подбав Кабмін, виділивши 1,5 млн грн для будівельних і ремонтних робіт. А поки коридорами СІЗО ходять комісії, тюремні офіцери розпочали полювання на героїв фільму, щоби запроторити їх до карцеру.

 

Костянтин Усов каже, що й досі перебуває на зв'язку з людьми, які вели для нього зйомки з камер, і не дозволить їх ображати. Вочевидь, окрім журналіста, зайнятися їхнім захистом нікому.

 

Відгуки про резонансний спецпроект «Знаку оклику!» вже публікували автори «Телекритики» Андрій Кокотюха та Аркадій Сидорук. Нагадаємо, у фільмі про умови СІЗО розповіли самі його в'язні - в історіях і власному відео з мобільних телефонів. Кадри тюремних реалій цементують подробиці від самого Усова про особливості роботи з агентами. При цьому «Джеймс Бонд», що їздить на джипі Toyota і схиляє тюремного офіцера до співпраці за допомогою хабара, контрастує з жахіттями камер. Хоча, як розповів Усов, ніякого зіставлення не планувалося, стиль одягу для нього в житті не головне, а власного авто він не має.

 

Ця демонстрація реалій «агентурної роботи», хоч і вказує на важелі корупційної системи, трохи відволікає глядача від суті проблеми. Після історії безпідставно затриманої вагітної жінки, яка в СІЗО втратила дитину, і розповідей ув'язнених про тарифи на передачі, «бонусна» розробка агента виглядає бравадою. До того ж, сам «агент» є абстрактним - ані його прізвища, ні обличчя, ні голосу глядач не ідентифікує. Не схвалює «хизування шантажем» і Микола Княжицький - як журналіст, а не як генеральний директор ТВі.

 

Втім, активність прибічників та опонентів фільму Усова свідчить: журналіст провів грандіозну роботу і точно влучив у нерв. Цей проект «Знаку оклику!» - ще й 44-хвилинна акція протесту проти рутинної журналістики розслідувань, затиснутої щільними графіками й тяжкими для якості бюджетами. Як автор «Лук'янівки» здолав соціальну апатію й чи дослухав в'язнів ізолятора до кінця - в інтерв'ю з Костянтином Усовим.

 

 

СІЗО: стіни теж мають вуха

 

- Костянтине, чому ви вирішили займатися цим небезпечним розслідуванням? Яку ставили мету? Чи досягли її?

- Ми працювали з усвідомленням, що в сьогоднішній Україні кожна людина - винувата, невинувата, частково причетна або зовсім непричетна - може опинитися у в'язниці. Йдеться не лише про політику, а про й звичайних громадян. Серцем суддівсько-прокурорського пороку є масове безпідставне взяття людей під варту в якості запобіжного заходу. Причому, за юридичною наукою, власне запобіжний захід не має жодного стосунку до покарання. Люди, які перебувають у Лук'янівському СІЗО, не відшкодовують збитків суспільству - вони за ґратами в якості тимчасового заходу. І цілком імовірно, такі люди ще можуть виявитися невинуватими.

 

При цьому Лук'янівка є дуже відомою тюрмою, в тому числі історично. У фільмі ми наголошували, що саме вона посідає першість за кількістю повідомлень про беззаконня, хвороби, каліцтва і смерті. Крім того, як ми знаємо, з якогось моменту Київський слідчий ізолятор перетворився на свого роду українську Бастилію, куди верховна влада саджає своїх ворогів. Тож наша мета була простою - розібратися, що відбувається в темних камерах цієї установи.

 

Чи досягли ми результату? Все, що з нашої точки необхідно було показати, ми показали. Але за результат у контексті позитивних регуляторних змін і реформ відповідають уповноважені, фінансовані з державного бюджету офіційні структури: Державна пенітенціарна служба; Міністерство юстиції; Генеральна прокуратура України, яка, відповідно до Конституції та закону «Про прокуратуру», здійснює постійний, цілодобовий нагляд за дотриманням законів в установах відбування покарань, затримання і тримання під вартою; а також Уповноважений Верховною Радою з прав людини, на якого державний бюджет виділяє близько 10 мільйонів доларів на рік. Крім того, пряму відповідальність за ситуацію в тюрмах несе особа, яка нині обіймає посаду президента, адже цей громадянин, по-перше, має відповідний досвід, по-друге, наразі він прямим указом може призначати та звільняти голову тюремної служби.

 

Ми ж, як чесний незалежний засіб масової інформації, відповідаємо за встановлення і донесення людям правди. Хоча цього разу наша робота, на жаль, не обмежилась ефіром. Після виходу фільму ми ще ретельніше підтримуємо зв'язки з усіма в'язнями, які нам допомагали. Адже ці люди, перебуваючи під абсолютною владою наглядачів в'язниці, пішли на протест проти системи. Саме тому, що їм були близькі наші цілі й наші погляди, ризикуючи власною безпекою, вони готові були щоночі з нами спілкуватись і потай від офіцерів СІЗО, від агентів цих офіцерів усередині камер, знімати своє життя. Вперше скажу: ми з в'язнями детально моделювали реакцію тюремної адміністрації на витік інформації задовго до ефіру. Але люди були готові заплатити за свою позицію карцером. Бо тільки публічність може змінити страшну, прогнилу тюремну систему. І якщо чиновники проти, суспільство руками журналістів цю публічність їм повинно нав'язати.

 

- Певних результатів герої вашого фільму й команда ТВі уже досягнули: Кабмін виділив Державній пенітенціарній службі 1,5 млн грн для будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель і споруд Київського слідчого ізолятора.

- Так. Вказане розпорядження з'явилось одразу після ефіру, хоча й заднім числом. Не дуже істотна сума, однак ці кошти буде спрямовано саме на ремонт приміщень камерного типу. Крім того, відсторонено від посади виконуючого обов'язки начальника Лук'янівського СІЗО Євгена Домбровського. На перший погляд це може здатися ритуальною дрібницею, спрямованою на визначення крайніх. Але насправді Домбровський - це дуже тертий і досвідчений тюремник. Він із тих, кого називають «вічний заступник» - себто людина, яка пережила багатьох начальників і є більш впливовою та обізнаною, ніж кожний новий керівник. За словами в'язнів, за словами працівників СІЗО, саме Домбровський є темним духом Лук'янівки. Оперуповноважений ізолятора Петро Березовський, із яким ми зустрічалися в одному з закладів харчування, стверджує, що Євген Домбровський як колишній в. о. начальника був причетний до бізнес-схеми з вимагання коштів за переведення в'язнів із поганих камер у хороші. Ба більше, він нібито навмисно саджав грошовитих бранців у нестерпні умови, аби через якийсь час, коли клієнт «дозріє», вирішити його проблему. Тож відсторонення Домбровського не варто недооцінювати. Лук'янівка зітхнула з полегшенням.

 

Крім того, нині СІЗО перевіряють усі без винятку комісії. Вони повинні розпочати боротьбу з грибком, гризунами та комахами. Розвантажити одні камери та перебудувати інші. Збільшити регулярність відвідування ув'язненими лазні. Змінити підхід до забезпечення зв'язку між ув'язненим та його захисником. Зокрема, ми виступаємо за надання постійного прямого телефонного зв'язку між в'язнем та адвокатом, бо такі можливості надає правосуддя всіх цивілізованих країн. Настав час і для нас.

 

Незважаючи на тимчасові незручності від перевірок, інспекцій та обшуків, ув'язнені передають одне одному номери наших телефонів і щоночі десятки людей дзвонять або пишуть нам повідомлення зі словами подяки. А починаючи з третього дня після ефіру - пишуть і телефонують вже не тільки з Лук'янівки, а й з Ужгородського СІЗО, Донецького СІЗО, з колоній, із СІЗО Кривого Рогу. Ми не очікували, наскільки багато тих, кого тюремна система вже проковтнула, цілком щиро погоджуються, що з гулагівською, радянською каральною системою можна боротися лише увімкнувши в камерах, де роками панувала темрява, ясне світло громадського контролю. І наш фільм - це лише початок.

 

- Матеріал для фільму збирався протягом півроку...

- До ефіру увійшла, гадаю, лише чверть усього, що вдалося відзняти. Деякі матеріали лишилися в мене в столі, бо вони здатні нашкодити живим людям. Від частини відео ми відмовилися з морально-етичних міркувань, адже розслідування вийшло в слоті, який дивляться не лише дорослі.

 

- Що робитимете з відео, яке не увійшло до фільму?

- Час покаже.

 

- Чи позначилася на виборі теми для цього фільму ваша робота над першим фільмом «Справа Луценка»?

- Ні.

 

- А саме ваше спілкування з Юрієм Луценком, який нині перебуває в Лук'янівському СІЗО?

- Я не можу спілкуватися з Юрієм Віталійовичем Луценком саме через те, що він перебуває в Лук'янівському СІЗО. Хоча таке бажання я маю.

 

- Чи вважаєте Луценка дисидентом і чому?

- Вважаю, що справа Луценка є ганебним, кричущим випадком зловживання у застосуванні кримінального закону. Знаю Луценка як вольового, принципового, сильного чоловіка і політика. Він - живий доказ, що навіть той СІЗО, який ми побачили у фільмі, деяких людей зламати не в змозі. І тут, на волі, цих людей чекають справжні союзники.

 

 

Продакшн: безсонні ночі не лічили

 

- Хто саме працював над розслідуванням? Якою була ваша участь?

- База цього розслідування - телеканал ТВі. Жодна інша телекомпанія здійснити подібне і подати це в ефір ще не наважувалася - думаю, це не підлягає сумнівам. Моя участь полягала у самостійній розробці плану і повній реалізації розслідування. Здається, за півроку роботи я доповідав про хід справ лише кілька раз, і те - дуже обтічно, адже паралельно з фільмом у звичному режимі готував сюжети в програму «Знак оклику». Насправді, керівництво телекомпанії до останнього не здогадувалося, наскільки глибоко ми проникли та який обсяг матеріалу є в нашому розпорядженні. Однак я би ніколи не звершив цієї роботи без неймовірно витривалої і професійної команди, якою повинна пишатися вся телеіндустрія. Без перебільшення.

 

Це оператор-постановник Володимир Юр'єв, який, будучи серйозно обмеженим у часі й технічних засобах, створив чудову якісну картинку. Це блискучі, перевірені в бою режисери Олександр Єременко і Віктор Борець. Це звукорежисер Олександр Климань, який декілька діб не бачив світла, озвучуючи нашу роботу. Це неймовірно обдарований 3D-моделер Дмитро Ткачук, який вперше в історії телебачення створив модель тюрми такої точності, що по ній можна планувати і влаштовувати втечу. Це керівник проекту «Знак оклику» Артем Шевченко і редактор Федір Сидорук, які підтримували і в чомусь коригували діяльність усієї команди протягом півроку. І, звісно, це керівництво каналу, яке погоджується надавати своїм бійцям можливості робити такі розслідування. :)

 

- Чи обумовлювали ви з джерелами інформації, як саме використаєте відео, надане ними, у своєму матеріалі?

- Так. Всі, хто виявив бажання взяти участь у роботі над цим розслідуванням, знали про те, де воно вийде, як і про те, хто я. А головне - їм була близькою ідея, заради якої все і робилося. Тепер моє завдання - проконтролювати, щоб окрім карцеру, передбаченого законом про попереднє ув'язнення, до них не застосовували нічого більшого. І ми це робимо: стежимо за долею кожної людини, яка співпрацювала з нами.

 

Ми з кожним із тих людей на зв'язку. Ми все знаю про те, що відбувається в Лук'янівці після виходу розслідування в ефір. І щойно я отримав сигнал, що одного з наших інформаторів вирахували, я подзвонив людині з оточення начальника тюремної служби Олександра Лісіцкова і повідомив, що досі зберігаю всі контакти з тюрмою і не рекомендую переступати межу закону, бо країна про це одразу дізнається.

 

Отже, я з упевненістю стверджую, що з тими, хто з нами співпрацював, поки все гаразд. Ми вживаємо неймовірних заходів, докладаємо просто надлюдські зусилля для того, щоб усі були живі й здорові. Можливо, саме тому ми отримуємо ці листи й СМС зі словами подяки.

 

-Відзняте у СІЗО відео сумнівів у достовірності не викликає. А от які гарантії, скажімо, що офіцер із СІЗО, про якого йдеться у фільмі - справді працює в СІЗО, а не актор чи ваш знайомий? Адже ми бачимо перед собою абстрактну людину «без обличчя» і зі зміненим голосом.

- Це справжня людина, обличчя якої закрито, а голос змінено відповідно до угоди, суті якої я не розголошуватиму. Якби мої чи ваші знайомі актори мали доступ до СІЗО і безперешкодно могли би знімати для нас секретні підземні тунелі, прогулянкові дворики та вільно фільмувати визначені нами камери, результати чого всі бачили у фільмі - потреба в розслідуванні відпала би сама собою.

 

- Але деякі джерела на самому каналі TВi все ж стверджують, що насправді в цьому епізоді знімався один зі співробітників каналу, навіть називають його ім'я.

- Звідки такі вигадки?

 

- Який бюджет знадобився для зйомок фільму? І для роботи з джерелами інформації, адже, скажімо, навіть для купівлі мобільних телефонів залучалися певні кошти.

- Ми не рахували. Але, на мій погляд, у порівнянні з результатом, ці інвестиції каналу були невеликими. За якою таблицею можна, приміром, порахувати всі безсонні ночі упродовж 6 місяців?

 

- Яким чином ви підтримуєте зв'язок із героями фільму, адже в них відібрали телефони?

- Відповідь на це питання ускладнить ситуацію.

 

- Як стверджують люди з досвідом перебування у СІЗО - Ігор Гаркавенко, Ганна Сінькова, співпраця з вами матиме небезпечні наслідки не лише для ув'язнених, а й спровокує впровадження суворішого режиму у Лук'янівці.

- А ось що написав у себе в блозі інший колишній в'язень. Малый Сергей Костаков: «Я отбыл 5 лет в СИЗО №13. Так получилось. Я поддерживаю Усова в его работе. Я считаю, что нужно с чего-то начинать. Те, кто выступил против системы - всегда находится в проигрышном положении. Когда я был в СИЗО, Усов связывался со мной по этому вопросу, но в тот момент я не имел возможности делать видеосъёмку. Даже если бы сейчас я находился в СИЗО и меня отправили в карцер, я бы всё равно поддерживал его проект, потому что этот проект, на самом деле, направлен на разрушение системы. А СИЗО - это повод, маленький фрагмент мозаики».

 

- Тобто, ви вірите в те, що ваш фільм, навпаки, змінить корупцію на покращення умов ув'язнених на законній підставі?

- Все, про що йшлося у фільмі, було показано не для того, аби когось налякати. Ми мусимо нарешті зрушити мертве питання з місця. Почати зміни в національному, всеукраїнському масштабі. І ми будемо все робити для того, щоб це сталося.

 

 

Наслідки: відповідати за кожне джерело інформації

 

- Чи розділяєте у своїй роботі Костянтина Усова - журналіста і Костянтина Усова - людину? Чи одна це особа в тому сенсі, чи повинен журналіст перейматися долями людей, які стали його джерелами інформації?

- Порядний журналіст завжди захищає джерела своєї інформації. Не тільки їхню анонімність, а й їхню безпеку. Адже в країні, де правоохоронні органи тривалий час лише розганяють мітинги, трусять бізнес і професійно торгують свободою, правоохоронну функцію рано чи пізно починають виконувати громадяни. А правоохоронна діяльність має в своєму складі і певну оперативну складову: напрацювання союзників, агентів, їх вербування і захист. За оперативно-розшуковою наукою, добросовісного агента здають тільки люди безчесні.

 

Тому і як журналіст, і як громадянин, і, найголовніше, як людина, я переконаний, що несу всю повноту відповідальності за кожного, хто ризикнув і взяв участь у роботі над цим розслідуванням. І переживаю за цих людей значно більше, ніж за себе, якщо чесно.

 

- У фільмі контрастом для камер СІЗО виступала ваша квартира з досить пристойною обстановкою, як і, власне, ваш підкреслено елегантний зовнішній вигляд. Це такий режисерський хід?

- Я не зовсім розумію, про що ви, але пам'ятаю, що був проти будь-яких зйомок у місці, де я тимчасово живу. Це відбулося за наполяганням режисерської групи, оскільки саме там, саме в цій кухні, в цій спальні і проводилася значна частина розслідування.

 

- Контрастував із побутом ув'язнених і ваш елегантний зовнішній вигляд. Яким брендам одягу надаєте перевагу?

- Одяг не має для мене великого значення. Стараюся виглядати охайно. Речі купую, коли є можливість. Де в Києві знижки, підказують близькі та рідні. Якби не вони, я виглядав би інакше. :)

 

- Кажуть, ви користуєтеся дорогим авто. Чи відповідає це дійсності? Нашим колегам, мабуть, цікаво, як ви заробили на нього, адже рівень зарплат журналістів в Україні невисокий.

- Хто саме каже? Під час роботи над фільмом ми користувалися багатьма автомобілями - від простих, із несправжньою шашечкою «таксі» на даху, до автомобіля, про який, я підозрюю, ви кажете. Однак власного автомобіля в мене, на жаль, немає. І щомісяця, ближче десь до 26-27-го числа, коли від зарплатні лишаються тільки приємні згадки, я також починаю серйозно замислюватися про рівень оплати українських журналістів. :)

 

- Які наслідки це розслідування мало персонально для вас? Чи викликали вас на допит?

- Я і Артем Шевченко давали пояснення працівнику прокуратури Шевченківського району. Добровільно. Більше подробиць надати не можу.

 

- Добровільно - це як? Ви десь зустрічалися? Вас викликали до прокуратури? Запрошували?

- Була зустріч зі слідчим прокуратури, який опитував нас за фактами, наведеними у фільмі.

 

- Чи погрожували вам після виходу фільму?

- Погрози є суб'єктивним терміном. Для когось це слова, для когось - щось більше.

 

- Чи телефонували вам незнайомі люди із твердженнями про те, що ваша робота над фільмом «Лук'янівка. Тюрма №1» матиме негативні для вас наслідки?

- На жаль, я достатньо давно не беру слухавки на дзвінки від незнайомих номерів.

 

- Чому ви займаєтеся журналістикою?

- Незважаючи на вищу журналістську освіту, я не вважаю себе журналістом за покликанням. Перш за все я громадянин. І в нинішніх умовах, у ситуації, в якій перебуває моя країна саме сьогодні, журналістика здається мені хорошою ареною для жорсткої боротьби за речі, які мені близькі. Якщо з'явиться площина, де можна більш ефективно відстоювати цивілізовані демократичні правила суспільного життя, спробую себе в цій іншій площині. Але поки що я такої не бачу. Можливо, саме тому на неодноразові пропозиції працювати в правоохоронних органах я відповідав відмовою, причому рішучою. З дуже простих ідеологічних міркувань.

 

- Чи користуєтеся у своїй роботі зв'язками з міліцією? Наскільки об'єктивні дані можна отримати таким чином? Чи були випадки дезінформування.

- Міліцію поважаю і дружу з нею. А точніше - з конкретними достойними людьми. Так само як і з прокурорами, суддями та працівниками розвідки. Що ж до останнього питання - думаю, частіше міліція користується моїми даними, ніж я користуюся даними міліції, на жаль.

 

- Цікаво. На кого ви працюєте взагалі і як довго плануєте лишатися в журналістиці?

- Працюю на телеканалі ТВі. На посвідченні написано «спеціальний кореспондент». Вважаю це класним, хорошим місцем роботи. Працюватиму, доки зберігатиметься порозуміння з керівництвом і відчуття, що роблю речі, які приносять суспільству людям хоча б мінімальну користь.

 

- Чи маєте плани щодо юридичної кар'єри, іншої діяльності з метою не лише викривати суспільні проблеми, але й захищати інтереси суспільства?

- Про плани зазвичай не кажу. Наразі зосереджений на тому, щоб дотиснути історію з Лук'янівською тюрмою до логічних очевидних результатів.

 

- Які методологічні приклади чи сучасні розслідування наштовхнули вас на ідею про таку ґрунтовну роботу?

- В журналістиці існує безліч жанрів. Деякі жанри не передбачають серйозних зусиль з боку автора. Жанр розслідування - навпаки. Тому все, що зроблено в фільмі «Лук'янівка. Тюрма №1» - це абсолютно класичний комплекс методик, які застосовуються в будь-якому розслідуванні: журналістському, міліцейському чи прокурорському. Нічого особливого. Криміналістична наука існує декілька сотень років. Треба лише їй слідувати.

  

 

 

Микола Княжиций: Костянтин і «Знак оклику!» зробили

соціально важливу і корисну для суспільства справу

 

По коментарі щодо створення фільму та етики команди «Знаку оклику!» «Телекритика» звернулася до генерального директора ТВі.

 

- Пане Миколо, кому належить ідея створення фільму «Лук'янівка. Тюрма №1» і хто його фінансував?

- Це була ідея творчої групи - Костянтина, Артема Шевченка. Оскільки це творча група каналу, то й фінансували цей проект ми.

 

Кошторису цього розслідування я не назву, але він не вищий за бюджети інших наших проектів. Якщо зважати на час, який журналісти й оператори приділяли цьому розслідуванню, то він витратний. Однак спеціальних додаткових витрат не було.

 

- Як ви прокоментуєте інформацію джерел з ТВі, що в ролі офіцера з СІЗО у фільмі знімався не офіцер, а співробітник каналу?

- У мене таких даних не має. Я у принципі журналістам довіряю і не затверджую, що і як вони знімають. Я нічого про це не знаю.

 

- На своїй сторінці у Facebook ви зазначили, що маєте «деякі етичні питання» до Костянтина Усова. З якими саме методами роботи журналіста ви не погоджуєтеся?

- Те, що зробили журналісти - їхнє право. Зважаючи на суспільну важливість цього фільму й те, у якому суспільстві ми живимо, я це розумію. Але сам би я таким чином не чинив - я кажу з позиції іншого журналіста, а не керівника.

 

Я вважаю, що Костянтину не варто було хизуватися тим, що він когось шантажує. Бо якщо ми як журналісти та громадяни не задоволені тим, що живемо в країні, побудованій на шантажі, не потрібно цим хизуватися. Я припускаю, що в такій країні можливі різні методи збору інформації. Але виставляти це як свою заслугу мені здається неправильним. Це моя особиста позиція.

 

Попори все, я вважаю, що Костянтин і вся група «Знаку оклику!» зробила суспільно важливу і корисну справу. Головне - бачити суть. А суть полягає в тому, що наша пенітенціарна система справді не поважає людей, які перебувають там (у слідчому ізоляторі. - ТК), і суспільство про це мовчить. Вони цю тему підняли, і я їм за це як громадянин вдячний. Я думаю, це головне, що виходить із цього фільму. І говорити тут варто про головне, а не про другорядні речі.

 

Фото Павла Довганя і з архіву Костянтина Усова