ТЕЛЕКРИТИКА

Журналісти більше не мовчатимуть

Виступаючи з парламентської трибуни, журналіст Андрій Шевченко наголосив: "Цензура в Україні існує не де-юре, а де-факто". „Телекритика” друкує текст виступу Андрія Шевченка в повному обсязі: Сьогодні зранку у Верховній Раді розпочалися парламентські слухання „Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні”.


Виступаючи з парламентської трибуни журналіст Андрій Шевченко наголосив: "Цензура в Україні існує не де-юре, а де-факто". „Телекритика” друкує повний текст виступу Андрія Шевченка:

Доброго ранку, панове! Вітаю всіх колег!

Для мене день, коли я вперше побачив "темник", завжди буде святковим. Це було двадцять четверте серпня цього року, День незалежності. Тоді прямо у ньюзрум "Нового каналу" прийшов факс, у якому анонімний порадник наполягав на тому, щоб у новинах обов’язково сказали: парад на Хрещатику пройшов на європейському рівні.

Тоді ми, пам’ятаю, довго чудувалися і сміялися з того, як нова команда в Адміністрації Президента нестандартними методами намагається достукатися до преси.

Не так смішно стало увечері, коли всі новини, які я дивився, сказали дослівно про парад на європейському рівні.

А потім за лічені дні стало зовсім не до сміху. Нормою життя стали безіменні папери з інструкціями, які ритмічно з’являлися у редакціях всіх центральних каналів. Цинічні, по-садиськи детальні, обов’язкові до виконання, без варіантів.

Що таке темник? Це пара-трійка сторінок тексту, в яких коротко і ясно розповідають журналістам, які новини хоче бачити влада.

((прошу вивести на монітор перший відбиток - реліз0.дос)



Дуже проста структура. Подія. Як показувати. Чиї коментарі брати. Чиї не брати в жодному разі. Формулювання - філігранні. Цитую мовою оригіналу: „Просьба игнорировать, просьба цитировать в полном объеме, просба широко осветить”.

Я не говорю звідки цей документ, оскільки такий папір отримували всі канали. Такі документи розсилалися на канали щотижня. А в особливо гарячі дні - наприклад, перед акціями опозиції у вересні - у щоденному режимі. Я зберіг для своїх внуків темник, який усі центральні канали отримали у день мого останнього ефіру - тринадцятого вересня, п’ятниця.

(відбиток номер два - реліз1.дос)

День був гарячий, влада й опозиція завершували підготовку до акцій протесту. Тому документ дуже детальний.

Він починається словами:

"Прохання у вечірніх випусках дотримуватися такого порядку висвітлення подій дня" і далі за текстом. Це фактично план випуску, який залишається просто втілити в життя.

Деякі положення вражають своєю детальністю і технологічністю. Про стадіон "Чайка" треба розповідати на кадрах візиту Івана Павла Другого, ці коментарі можна брати, а ці ні і так далі.



(Реліз2.дос)



Пункт номер чотири. Подія - затримання помічника нардепа Турчинова з великою сумою готівкою. "Додатково буде роздано відеоряд затримання. Прохання широко висвітлити".

(Прошу наступний слайд - tape.doc).

Таке відео розсилалося на таких касетах. За останній сезон вони добре примелькалися на всіх центральних каналах. На них – логотип телекомпанії "Альтернатива", якою принаймні донедавна керував Сергій Васильєв, нинішній начальник управління інформації в Адміністрації Президента. На таких касетах канали отримували відео, обіцяне у темниках. Іноді навіть виступи Президента. Не знаю, як це розуміти, – комерційна телекомпанія отримала монополію на Президента чи може Адміністрація збідніла настільки, що мусить приймати матеріальну допомогу у скромних приватних телестудій???

Росіяни подарували англійській мові слова „перестройка” і „гласность”. Ми уже долучилися до того, що в Брюсселі, Москві, Страсбурзі і Вашингтоні слово "темник" так само говорять без перекладу.

Але темники – лише вершина айсберга.

Мабуть, у кожній редакції є свої чорні списки – це ті люди, чия поява у новинах є небажана. І такі списки інколи поширюються навіть на культуру чи футбол.

Є, звичайно, свої табуйовані теми, які просто наглухо закриті для висвітлення. Історія з судовою справою проти Президента була показовою. Схеми, які показував пан Томенко, усе це досить яскраво ілюструють)

Фактично теленовини України працюють в режимі авто-пілота. Хтось замість журналістів верстає випуски, знімає і тиражує відео, пише тексти, добирає коментарі губернаторів, які абсолютно ідентичними розсилаються по каналах. Для влади це така собі інтерактивна гра - зроби собі новини.

Журналістам залишається хіба що вправлятися у слаломі поміж залізобетонними формулюваннями темників.

Звичайно, важко працювати стало не вчора. Уже кілька останніх років журналістиці дихалося важко. Але починаючи з літа стало по-справжньому скрутно. Що змінилося? Раніше нам казали, що не можна говорити. Тепер кажуть, що ми мусимо говорити. Влада це називає інформаційною війною. Ми це уважаємо війною проти професії.

Яке обличчя журналістики сьогодні?

Це принижені репортери. Люди, яких мала би гріти їхня місія, які би чесно і невтомно збирали інформацію, і які натомість повертаються до редакцій і приречено розводять руками: тема цікава, але ж ми таке поставити не можемо.

Це дезорієнтовані редактори. Люди, які мали би вчити інших, бути прикладом, взірцем у роботі, і які натомість на межі шизофренії балансують поміж вимогами "вищого розуму" і своєю професійною честю.

Це змучені власники. Які мали би дбати про рейтинги і про довіру до їхніх медіа і які натомість мусять угадувати майбутні коливання генеральної лінії і гасити дріб’язкові пожежі, викликані роздратуванням того чи іншого чиновника.

Що несуть такі медіа людям? Брехню, приниження, зневіру.

І я не вірю, що у таких медіа влада може виглядає сильною, чесною і чистою. Не вірю.

Що все це означає для журналістів?

Скажемо чесно. Чи не вперше після радянських часів журналістика у цій країні реально опинилася на межі знищення. Цю професію просто на просто можуть ліквідувати.

Що це означає для країни?

Давайте, скажемо чесно: Україна замість новин отримує брехню. Бо всяка напівправда є брехнею, і тут не повинно бути жодних ілюзій. Для журналістів неактуальна дискусія, чи є у цій країні цензура? Те, про що варто говорити сьогодні, як розширити територію правди.



Безумовно, журналісти несуть свою – дуже гірку – відповідальність за нинішню ситуацію. І кожному з нас про ціну наших компромісів пізніше ще скажуть діти, колеги або Святий Петро.

Мені дуже подобається порівняння Дмитра Кисельова, який, до речі, зробив свій внесок у визнання темників, коли чесно і тверезо назвав їх хворобою росту нової команди в Адміністрації Президента. Так от пан Кисельов любить казати, що танго танцюють двоє. Влада запропонувала правила гри. Преса прийняла їх. Я ж бачу нашу ситуацію трохи інакше. Партнер пропонує тур вальсу, а сам починає танцювати самбу і брудно приставати до партнерки. Їй залишається хіба що розгублено дивитися на свою вечірню сукню, яка уже зовсім не вписується в контекст, і згадувати про колишню чистоту намірів – своїх і партнера.

Ще раз повторю: журналісти несуть свою дуже тяжку відповідальність, але це саме мусить зробити і влада.

Для тисяч моїх колег не існує питання, хто тисне. Це Адміністрація Президента і її менші філіали – в областях і в районах.

І чесно кажучи, дитячими здаються аргументи про те, що під темниками немає нічиїх підписів і вихідних даних. Так само не витримує критики теза про редакційну політику, яка, мовляв, викручує руки журналістам. Свобода слова – це норма Конституції, це прояв здорового глузду, і в моєму розумінні влада повинна дбати про неї.

Якщо відбувається зЄвалтування серед білого дня і прямо на вулиці, то міліціонер мусить втрутитися, а не розводити руками: а може у них там така редакційна політика вони так висловлюють свої почуття.

Інше натуралістичне, але промовисте порівняння мого друга і колеги Євгена Глібовицького. Якщо ви бачите вулицю заляпану кров’ю, то справа відповідальної людини допомогти жертві і знайти злочинця. А не казати, дайте спочатку докази, а ми тоді подумаємо.

Якщо у цій країні люди не отримують чесної інформації, якщо про це криком кричать журналісти, громадські організації і закордонні спостерігачі, якщо у масовому порядку порушується Конституція, то я як громадянин хочу, щоб влада не ховалася за розмови про редакційну політику, а брала на себе відповідальність і діяла. Якщо ні, я хочу іншої влади. Якщо ні, то будемо діяти ми, і я говорю це впевнено.



За останні два місяці країною прокотилася серія журналістських бунтів, і з’явилися сотні людей, які готові говорити про цензуру відкрито. Газета "Сегодня", з якої пішла група журналістів, конфлікт на УТ-1, тертя на СТБ, заворушення на "Тонісі", драматична і складна ситуація на "1+1", спорадичні спалахи спротиву у десятках редакцій, маса відкритих виступів проти цензури у Миколаєві, Змієві, Донецьку, Кіровограді, Черкасах, у Сімферополі, де журналісти минулого тижня провели попереджувальний страйк.

Майже півтисячі журналістів підписали Маніфест, у якому засвідчується цензура у країні. Це люди різних поколінь, з різних тусовок, з різних регіонів. І є ще тисячі журналістів, які поки що не наважилися відкрито заявити про себе, але які хочуть працювати на совість, і їхній терпець не залізний. Це люди, які можуть постояти за себе. Є втома металу, і пружина неминуче розігнеться. І я від імені журналістського страйкому підтверджую, що ми готові до загальноукраїнського журналістського страйку. Будуть закручуватись гайки, неминуче буде більший спротив, і страйк - це далеко не все. Журналісти мовчати більше не будуть.

(Прошу запустити відеоролик)



Що робити далі? Діяти. Є маса давніх питань, які треба вирішувати.

Обмеження судових позовів проти журналістів.

Нацрада і ліцензування радіо й телебачення.

Суспільне телебачення, створення якого є просто справою честі для влади.

ПДВ на папір для газетярів.

Закон про рекламу для телевізійників.

Я знаю, що сьогодні з цієї трибуни говоритимуть про це. І ми журналісти вдячні всім, хто пам’ятає про ці речі і рухає країну в цьому напрямку.

Але давайте дивитися реально. Не відстоїмо професійні стандарти сьогодні, завтра – у країні з ідеальними законами і з квітучим медіаринком – справжні новини робити буде просто нікому.

Моя колега Юлія Мостова любить згадувати про те, що в цій країні свобода слова уже була – на початку дев’яностих, коли різні точки зору були в одному виданні чи в одній програмі. Нове покоління журналістів тих часів уже не пам’ятає. Ці люди приходять на роботу і ставлять дуже прості, вбивчі запитання – кого ми мочимо і кого не чіпаємо?

Тому ми переконані, що сьогодні ключова тема – цензура. Пріоритет номер один - захист і зміцнення професійних стандартів.

Журналістський страйком подавав свої пропозиції до постанови за результатами слухань і до законодавчих змін. Комітет їх врахував. Ми загалом задоволені документами і вдячні депутатам за підтримку.

Знаємо також, що можуть з’явитися інші законопроекти, і ми вдячні всім, хто включився у нашу спільну справу.

Підкреслю лише, що для журналістів є дві ключові тези для змін у законодавстві.

Перше. Розширити визначення поняття перешкоджання журналістській діяльності і посилити відповідальність за нього. Це потрібно для того, щоб раз і назавжди поставити поза законом цензуру, темники, телефонне право, і тим більше фізичне втручання.

Друге. Серйозно оздоровити внутрішньоцехову атмосферу. І тут є кілька шляхів.

Колективні трудові договори, які треба зобов’язати укладати всі медіа, і над якими уже працює Київська незалежна медіа-профспілка, утворена у суботу.

Редакційні статути, які б зняли дискусії про редакційну політику. У Великобританії відносно недавно, у дев’яностому році медіа зобов’язали запровадити такі статути.

Етичний кодекс, якому можна було б надати статус закону, як це зроблено у Німеччині.

Нарешті єдина прес-карта для журналістів, яка б убезпечила власника від "випадкової" неакредитації органами влади. Так, наприклад, сталося з журналістами інтернет-видання "Українська правда", яких Генпрокуратура відмовилася акредитувати, бо їй не сподобався тон журналістських матеріалів.

Ось ці дві тези – посилення відповідальності за цензуру і оздоровлення внутрішньоцехової атмосфери – є для нас ключовими. І ми віримо, що депутати зможуть швидко і красиво внести такі зміни до законопроектів. Думаю, це якраз той випадок, коли більшість і опозиція могли би разом вийти на якісний результат, який би справді зробив країну кращою.

І насамкінець.

Ми добре знаємо, як ми не хочемо жити. Не хочемо брехні, приниження і страху.

Ми добре знаємо, про яку роботу ми мріємо.

Там завжди усі сторони конфлікту матимуть право голосу.

Там ми говоритимемо правду – не напівправду.

Там думатиметься вільно, а писатиметься легко.

Там будуть невтомні журналісти, відповідальні редактори і дбайливі власники.

Там влада пишатиметься свободою слова, а не ї імітацією.

Там кожен з нас зможе сказати, я гордий з того, що я роблю.

Я впевнений, це – здійсненно.

Я дякую за увагу і прошу вшанувати хвилиною мовчання тих колег, які будували таку журналістику, але до сьогодні не дожили. Їхній перелік, на жаль, росте!

Главное в разделе

Дуся

Режиссер Евровидения-2017 Сергей Проскурня и продюсер Джамалы Игорь Тарнопольский — о причинах ссоры

Бизнес

Рада ввела языковые квоты на ТВ

Популярное на Телекритике



Дуся

Режиссер Евровидения-2017 Сергей Проскурня и продюсер Джамалы Игорь Тарнопольский — о причинах ссоры

Дуся

Верка Сердючка пойдет под суд из-за видео на Евровидении-2017

Дуся

Руслана в ударе, Вакарчук в вышиванке, Катя Chilly в трансе: как презентовали книгу ТСН

Дуся

Евровидение-2018: Португалия определилась с местом проведения конкурса