ТЕЛЕКРИТИКА

«Клан ювелірів» як приклад актуального українського серіалу

Говорячи про приклад, насамперед зосередимося на трендах і контекстах, заданих «Кланом ювелірів» (Front Cinema, канал «Україна»). Адже є підозра: анонсовані з вересня прем’єри довгоочікуваних українських багатосерійок за формою й змістом будуть подібними до цього проекту


Визначимося з поняттями відразу. Далі пропонується не обговорення якості самої історії та «картинки». Все це смакові речі, чисто суб'єктивні, й залишаться такими надалі. Крім того, завжди знайдуться охочі порівняти 95-серійне горизонтальне телевізійне кіно, зроблене в Україні, та «Гру престолів», створену каналом НВО з новозеландською натурою в кадрі - звісно ж, на користь останньої. Або - що теж часто трапляється, - експерти та фахівці з соцмереж забракують цей серіал, бо до рівня шедеврів Ларса фон Трієра чи хоча би франшизи про Термінатора він явно не дотягує.

 

Ваш автор від самого початку намагається відсікти безпредметні дискусії. Подібні до запеклого визначення, хто кращий спортсмен: шахіст, плавець чи стрибун із жердиною.

 

Говорячи про приклад, насамперед зосередимося на трендах і контекстах, заданих «Кланом ювелірів». Адже є підозра: анонсовані з вересня прем'єри довгоочікуваних українських багатосерійок за формою й змістом будуть подібними до цього проекту. Причому сюжет у даному випадку - поки що опція вторинна, адже не на нього робиться головна ставка. І не в сюжетних поворотах чільна фішка.

 

Основна увага приділяється не визначенню, «що показувати», а тому, як подавати. Навряд чи хто готовий заперечити: тут «Клан ювелірів» використав шанс, почавши серіальний сезон (на каналі «Україна») раніше за інших. Зокрема, телевізійній прем'єрі передував оголошений онлайн-показ - чого раніше не пропонував в Україні ніхто з ігровими серіалами (у 2013 році СТБ вперше в Україні влаштував допрем'єрний показ на Megogo свого документального фільму «Прощення», - нагадали «Телекритиці» колеги з СТБ). Ефект вашому автору невідомий, але факт лишився: вітчизняний виробник відчайдушно креативить, не боячись помилитися.

 

Переходимо до титрів - саме так, бо не всякий ускладнює собі життя, читаючи їх або бажаючи прочитати. Натомість титри «Клану ювелірів» доволі цікаві й показові як для України, де кіно-телесеріальна індустрія поки, як зазначають самі учасники процесу, не розвинена. Сценаристи під керівництвом досвідченої в цих справах Тетяни Гнєдаш використали мотиви чотирьох художніх творів, два з них - випробувана часом абсолютна класика. Мова про «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра та «Хрещеного батька» Маріо Пьюзо.

 

Два інших джерела натхнення - «Ювелір та герцогиня» Вірджинії Вулф та роботи Алехандро Ромая. Причому твори Вулф - визнана класика модерної прози, котра або погано піддається екранізації, або зовсім не піддається. Тому надихати ремісників серіальних майстерень, котрі продали душі дияволу масової культури, творчість Вірджинії Вульф здатна так само, як твори Джеймса Джойса. Тим не менше, в творчому доробку письменниці знайшлося невеличке оповідання, яке навіть не згадується в бібліографії і справді є зразком реалізму, навіть легкої жанрової прози. Говорячи про аргентинця Алехандро Ромая, насамперед згадуємо про його сценарні та продюсерські проекти, найвідоміший із яких - «Багаті й знамениті».

 

Як бачимо, авторський колектив має певний інтелектуальний багаж, прийнятний для адаптації. Причому - увага! - ледь не вперше демонструється небажання брати за основу російські твори та серіали. Хоча би з тих міркувань, що в Росії вже десять років як не можуть нічого до пуття адаптувати, аби вийшов їстівний продукт. Щоб не ходити далеко, пропоную згадати недавню російську версію американської «Батьківщини» (Homelend) чи трошки давнішу їхню ж версію «Втечі з в'язниці» (Prison break) - розумному досить. Краще справді орієнтуватися на першоджерела, ніж на російські потуги їх адаптувати.

 

Ще одна тенденція, заявлена «Кланом ювелірів» із надією на збереження іншими виробниками - принципово український контекст вкупі з не менш принциповою російською мовою героїв. Хай подекуди й проскакують «українізми»: подібне ми бачили п'ятнадцять років тому в «Дні народження Буржуя», коли сільська бабця говорила українською, а містяни - правильною російською. Щоправда, в ті часи серіал пропонувався також для питомо російської аудиторії. Через те наші глядачі Київ на екрані впізнавали, та він разом із околицями не був спеціально персоніфікований - росіяни мусили вважати його Москвою. Нині ситуація міняється: не завжди, але дедалі частіше українська топоніміка в наших фільмах і серіалах проглядається.

 

Зокрема, основне місце дії «Клану ювелірів», принаймні в показаних уже семи серіях, - Львів (хай навіть Львів знімали в Києві). Який населяють, за версією авторів серіалу, переважно російськомовні мешканці. Випереджаючи бурю зауважень, пропоную визнати: російська мова у Львові насправді має місце, і це тягнеться від другої половини 1940-х років, коли на зміну полонізації прийшла русифікація. До того ж глядача занурюють у світ великого бізнесу, і давайте знову покладемо руку на серце: мова бізнесу, мова великих грошей, ділове мовлення в Україні значною мірою ведеться російською.

 

Час перейти до власне історії. Почалася вона наприкінці 1980-х років, коли посварилися між собою дві родини: Кравці й Метревелі, прямий аналог шекспірівських Капулетті й Монтеккі. Ворожнеча тягнеться до наших днів, поширюється на дітей та онуків. А оскільки не існує в природі телероману без викрадених/втрачених/підмінених немовлят, то піди розбери, хто з твоїх нових романтичних знайомих, сусідів чи друзів нащадок ворожого роду. Поки що події розвиваються динамічно, але описувати кожну окрему горизонтальну лінію - марнувати час. Краще нагадати: глядач оцінив початок досить позитивно, що позначилося на рейтингах та частці «України».

 

Нарешті, ще одна тенденція - принципова ставка лише на українських акторів, молодих і з більшим досвідом. Виявляється, вони в нас є, і мало чим відрізняються від своїх колег, задіяних у телероманах виробництва Латинської Америки. Є лише одне зауваження до всіх: не виходить «грати» почуття. Будь-яка імітація пристрасті зсзакочуванням очей та заламуванням рук виглядає штучно. Не лише на театральній сцені чи знімальному майданчику. Все, що відбувається в проміжку між з'ясуванням мелодраматичних стосунків, цілком прийнятне й зовсім не дратує. Складається враження: зізнання в неприязні дається набагато краще, легше й природніше, аніж освідчення в коханні. Це не ставить під сумнів доцільність мелодрами як такої, просто мало би перевести цей жанр із емоційної площини в подієву.

 

Так чого ж чекаємо від актуального українського серіалу на прикладі «Клану ювелірів»? Креативності в плані просування. Сюжетів, узятих не з російських аналогів. Чіткіше окреслених місць дії, тісніше прив'язаних до українських реалій. Залучення передусім українських акторів, котрі набуватимуть досвіду й мають перспективу ставати зірками з глянцевих обкладинок. Російської мови як робочої та базової для сценарію, якщо дія не відбувається в селі, і то не факт.

 

Відповідно - звинувачень у вживанні російської мови та визначень продукту як «неукраїнського». Але ця позиція, як і решта перерахованих, лишиться в «пакеті» актуального українського телевізійного фільму. Поки замовник, недержавний український телеканал, сам не змінить рішення та вимоги до мови сценарію.

 

Ну і якщо мовний фактор впливатиме на рейтинг краще й сильніше, ніж не раз уже згаданий вище український контекст.

Главное в разделе

Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Pay TV vs Free TV. Как телегруппы строят рынок Pay TV и почему 2019-й будет переломным

Популярное на Телекритике



Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Pay TV vs Free TV. Как телегруппы строят рынок Pay TV и почему 2019-й будет переломным

Дуся

Сушко написала прощальный пост

Дуся

Лигачева, не церемонясь, уволила журналистку после 8 лет работы. Последняя указала на попытки цензуры и «психологический прессинг»