ТЕЛЕКРИТИКА

«Відкритий доступ». Спеціально не для телебачення

Архив

Вчора роботу журналістів і документалістів, присвячену Закону про доступ до публічної інформації, побачила аудиторія Docudays UA. Прем’єра для широкого кола буде в інтернеті


25 березня в Києві в рамках міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбулася прем'єра документального кіноальманаху «Відкритий доступ».

 

Як і обіцяв режисер та ідеолог проекту Володимир Тихий, вийшов дотепний і сумний фільм про «ситуацію, типову для кількох регіонів України, коли вводиться щось нове і треба грати за цими правилами, але все відбувається дуже повільно». Її показано в п'яти різнопланових історіях на прикладі українських громадян і журналістів: «Межигір'я», «Афганець», «Школа», «Дім з химерами», «У кутку».

 

 

 

Продюсер проекту Аксиня Куріна, журналіст «Української правди» Сергій Лещенко,

головний редактор проекту «Відкритий доступ» Сергій Андрушко,  режисер Володимир Тихий

та герой стрічки «Школа»

 

Прем'єру вітали бурхливими оплесками. У переповненій ущерть Червоній залі Будинку кіно зібралися журналісти, кінокритики, продюсери.

 

Планувалося, що «Відкритий доступ» презентують ще влітку. Однак авторам новел довелося зачекати відповідей на інформаційні запити своїх героїв. А потім світову прем'єру вирішили влаштувати саме на Docudays UA.

 

 

Без купюр

 

Відкриває альманах новела Володимира Тихого «Межигір'я», де йдеться про резонансне розслідування оглядача «Української правди» Сергія Лещенка. Нагадаємо, глава держави публічно обіцяв показати свої маєтки журналістам, але в гості запросив кількох обраних.

 

«Межигір'я» цементують яскраві епізоди. До історії увійшли й кадри відео з президентом Віктором Януковичем, що транслювалися в ефірі загальнонаціональних телеканалів, й ексклюзивне відео з робочих буднів Сергія Лещенка чи святкування дня народження його колеги Мустафи Найєма. Із їхніх живих фраз режисер викладає портрети відомих журналістів. Відтепер для широкого загалу цілком ясно, що вони - живі люди. Ось Мустафа Найєм іронічно звертається до Дарки Чепак, як «Дария Александровна», а на відео з наступної прес-конференції кричить: «Покажи список!». А Сергія Лещенка ми бачимо часом у комічних ситуаціях. Так, високий на зріст журналіст сягає фотоапаратом за огорожу «Межигір'я», під акомпанемент голосу Олени Притули: «Серёжа! Не надо давать им повода!».

 

 

 Оглядач «Української правди», телеведучий Мустафа Найєм

 

Сергій Лещенко: «До цього я в кіно не знімався, й не знав, який вони зроблять фінальний продукт. І для мене великий сюрприз, що "Межиuгір'я" - найперша історія в цьому фільмі, і це доволі великий шмат. Я думав, що уваги буде менше, вже ж про розслідування все давно відомо».

 

Весела часом новела «Межигір'я» не завершується хепі-ендом. Однак вона працює на інтерес глядача до альманаху: польові спостереження за роботою журналістів не спонукають до атмосфери лаунжу, натомість налаштовують на сарказм.

 

В історії харківського режисера Дмитра Коновалова йдеться про ветерана Афганістану, який застряг у черзі на житло. Втім, тематика «Афганця» ширша. Дитячий тренер не лише подає інформаційні запити, а разом із товаришами з Люботинського козацтва вивіряє патріотизм і мужність жити в Україні. У підсумку вони приходять до рішення збудувати будинки з деревини й соломи.

 

 Сергій Андрушко

 

Дістався глядачам альманаху також і дебют у документальному кіно тележурналіста Сергія Андрушка. У новелі «Школа» він демонструє національні особливості спілкування з представниками місцевої влади. Режисер підійшов до справи з гумором і системно вивчивши проблему. З першим у мешканців містечка Ромодан на Полтавщині трохи сутужно: не до сміху, коли місцеві школярі щодня перетинають півтора десятка колій, по яких проходять швидкісні потяги. Місцеву школу закривають, бо Закон про доступ до публічної інформації блідне перед маєстатом місцевих можновладців. Однак приклад ромоданців надихає мешканців інших сіл регіону, і їхні інформаційні запити - а може, саме молитви - не лишаються без відповідей.

 

Знайома глядачам за «Мудаками. Арабесками» Жанна Довгич цього разу відзняла кафкіанський трилер у мініатюрі. Її герой, корінний киянин Олександр Глухов, обстоює садибу відомого художника Олександра Мурашка. «Дім із химерами» - лише одна, та вельми показова історія нищення історичного Києва забудовниками.

 

До знайомства зі своїм героєм витончена режисерка жодного разу не була в суді. Однак за дев'ять місяців роботи над новелою відкрила для себе чимало нового. «Я була вражена ставленням до людей і помічниками суддів на 15-сантиметрових підборах», - розповідає Жанна Довгич. І саме в цих кабінетах найчастіше доводилося шукати образи новели. «Хотілося більше живого життя, однак більше склалося з прямою мовою героя. Він у нас вийшов філософом, який не просто говорить, а діє: щодня якщо не запити, то суд», - каже режисер.

 

Одним із дійових осіб «Дому з химерами» виступив ведучий «Свобода слова» каналу ICTV Андрій Куликов. Впізнаєш його не відразу: тут журналіст постає в образі Олександра Мурашка на акції художників «Мурашко comes back». Підбурила її учасників відома в мистецьких колах продюсер альманаху «Відкритий доступ» Аксиня Куріна. Андрія Куликова, за словами режисера, вмовляти не довелося. «Таким чином, ми теж долучилися до вирішення проблеми героя», - не приховує задоволення Жанна Довгич.

 

 Дмитро Тяжлов

 

Діамант колекції - колоритна розповідь «У кутку» відомого документаліста Дмитра Тяжлова. Оповідаючи, як мешканці села Панасівка на Полтавщині добиваються автобуса хоча б раз на тиждень, режисер влучає в сонячне сплетіння терплячих місцевих мешканців. Процедура вирішення транспортного питання, реакція селян на прохання зазначити підпис на аркуші з інформаційним запитом, хвилювання чиновників під час доповіді - складові стану громадської думки, яких сухими моніторингами не охопиш. Довершують стрічку типажі, які режисер знайшов на Полтавщині. «Цей фільм з атмосферою, і більше ніж на соціальну тематику. Абсолютно інтернаціональне кіно», - каже Володимир Тихий.

 

Шеф-редактор «Телекритики» Наталія Лигачова оцінює альманах коротко: «Молодці!». Й аргументує: «Можна сперечатися про художні переваги й недоліки кожного з п'яти фільмів. Вони не рівноцінні, та й робили їх і імениті вже режисери, й імениті, але журналісти... Але все ж найважливіше в цьому проекті - його величезна соціальна значущість. Він показує, що люди можуть самі чогось добиватися - це перше. Домагатися, використовуючи закони - друге. Ті закони, в ухваленні яких є велика заслуга громадських організацій - третє. Фільми показують також зміну свідомості самих їхніх героїв прямо в процесі зйомок - як, скажімо, новела про афганця. Ми бачимо, як герой поступово розуміє, що й у власному житті можна намагатися вирішити проблему власними силами, якщо її не хоче - хоча й повинна б - вирішити держава».

 

Альманах цікавий для перегляду і з документальної, і з громадянської, і з філософської точок зору. У перших враженнях у Facebook співавтор і редактор програми «Аргумент кіно» телеканалу «1+1» Ігор Грабович замислюється, чи зможуть зафіксовані операторами альманаху активістські дії змінити саму сутність української влади, яка тут постає злом. «Складається враження, що в цих історіях діють якісь дві різні породи людей, - розмірковує кінокритик про «Відкритий доступ». - Одні - вічні гонителі, а інші - їхні жертви, й це переслідування ніколи не закінчиться. Влада залишається якимось демонічним, онтологічним злом, від якого можна або відбиватися, або його безуспішно атакувати. І логіка влади абсолютно непрозора. І жертви не можуть запропонувати альтернативи. У цих двох порід людей немає нічого спільного - ні правил гри, ні країни, ні землі. І ця історія не закінчиться ніколи».

 

 

Без зайвих коштів

 

В альманасі, створеному коштом грантодавців громадською організацією «Центр UA» (партнерство «Новий громадянин»), представлено вирваний рік із життя українського суспільства. Автори стрічок зафіксували не лише, яким він був, а запропонували ненадумані варіанти відповіді на питання «що діяти?».

 

 

На думку Сергія Лещенка, «Відкритий доступ» є насамперед інструментом для просування Закону про доступ до публічної інформації, який також у свою чергу є інструментом більшої підзвітності влади й контролю за діями влади з боку громадян. «За великим рахунком, завдяки цьому фільму відбувається популяризація цього інструменту», - каже журналіст «Української правди».

 

Окрім Docudays UA новели альманаху буде представлено на інших фестивалях. На яких - кожний автор вирішуватиме окремо, розповідає продюсер проекту Аксиня Куріна. 55-хвилинну режисерську версію «Межигір'я» представлять у День журналіста.

 

У квітні й травні покази альманаху пройдуть у кількох регіональних містах на майданчиках кіноклубів. Планів щодо сеансів у сільських клубах у «Відкритого доступу» немає: тур походить на волонтерських засадах, і можливості скромні.

 

Після регіональних турів очікується онлайн-прем'єра альманаху. Переговори щодо показів із представниками телеканалів продюсер «Відкритого доступу» не вела. «У каналів немає слотів документального кіно. До того ж, "Межигір'я" - це політика, тож такі покази безперспективні», - вважає Аксиня Куріна.

 

З нею згоден Володимир Тихий. «Наше телебачення вже увійшло в таку ситуацію, для якої документальне кіно - неформат. У формат найпопулярніші канали поставили собі завдання, з яким успішно справляються - абсолютно розважальна продукція», - каже режисер. Він розповів, що «Відкритий доступ», як і «Україно, Goodbye!», від початку робилися не для телебачення. «Зараз ці проекти підуть в інтернет. А за три-чотири роки те, що відбуватиметься в онлайні, вже гратиме серйозну роль», - прогнозує пан Тихий.

 

Володимир Тихий: «Для телепродюсерів уже немає значення, яке і про що ми знімаємо кіно. Яким воно є, боюся, на українських каналах ми не побачимо»

 

Сергій Лещенко вважає за краще, аби аудиторія зустрілася з «Відкритим доступом» уже зараз: «Якби цей фільм потрапив на екрани невеликих міст і сіл, то на його прикладі вони б отримали пояснення, як можна використовувати закон для себе».

 

На думку Наталії Лигачової, «Новий громадянин» із Законом про доступ до публічної інформації працює дуже грамотно: ініціатива створення й участь у лобіюванні ухвалення, потім - лобіювання механізмів, які б дали можливість закону запрацювати, потім - піар тих можливостей, які дає громадянам закон.

 

Володимир Тихий, якого нещодавно вітали оваціями на прем'єрі «Україно, Goodbye!», каже: робота над документальним альманахом була порівняно простішою. «Все ж щодо матеріально-технічної бази документальне кіно простіше знімати. Простіше це і з художньої точки зору, адже художнє кіно залежить від культурного простору, де ми ще відчуваємо вплив пострадянського минулого щодо уявлення про героїв, хороше й погане...», - каже режисер.

 

Учасники творчої групи зазначають, що в роботі над альманахом набули й громадянського досвіду. Зокрема, він доповнив режисерську роботу Жанни Довгич.

 

«Від початку це мав бути проект на кшталт фільму-інструктажу, як бути в цих обставинах людям, які намагаються змінити владу місцеву. У підсумку вийшли історії чесні, вони не у форматі різдвяної історії», - розмірковує Володимир Тихий. А Сергій Лещенко додає: «На жаль, у моєму конкретному прикладі з "Межигір'ям" вийшло, що закон не спрацював. Але коли я запитав у Володі Тихого, що ж на виході в нас, він сказав: такий результат - це теж результат: фільм, який показує правду, а не вимисел».

 

 

Прем`єру кіноальманаху доповнив однойменний фотопроект Олекандра Бойка у холі Будинку кіно. Вперше вуличну експозицію «Відкритий доступ» було представлено 28 вересня 2012-го року з нагоди Міжнародного дня Права знати.

 

 

 

 

 

Фото Максима Поліщука