ТЕЛЕКРИТИКА

Володимир Чемерис: 40 років революції

Будьте реалістами – вимагайте неможливого.

(Написано на стінах Сорбонни у травні 1968-го року).

 

«Неможливо закохатися у ріст промислового виробництва»

 

В середині 60-х років минулого сторіччя геополітична система, створена після світової війни країнами – переможницями, досягла найвищого етапу свого розвитку. Капіталістичні Північна Америка та Західна Європа з одного боку та «соціалістична» Східна Європа з іншого, хоч і знаходились у стані політичного протистояння - «холодної війни» - проте «гарячих» конфліктів між ними не було. В економічному плані обидві гілки повоєнної системи почували себе теж досить комфортно. Виробництво, зруйноване війною, було відбудоване і запрацювало на повну силу. Як Західна, так і Східна Європа вступили у фазу стабільного економічного зростання. Головні соціальні проблеми – зайнятість, житло, пенсійне забезпечення – в основному були вирішені як на Заході, так і на Сході. Здавалося, що ситому (у порівнянні з післявоєнними роками) існуванню обох блоків, принаймні з середини, ніщо не загрожує.

 

Але економічне зростання та мирне співіснування двох блоків мало й інші наслідки. І на Сході, і на Заході з’явилася інтелігенція, яка виросла кількісно і якісно за рахунок «нижчих» прошарків і «дітей війни» - хлопців і дівчат, які народилися і виросли під час і одразу після Другої світової. Окрім того, економічне зростання призвело до значного соціального розшарування: на Сході – між партійною номенклатурою і робітниками, а на Заході – між капіталом і найманими працівниками.

 

До всього слід додати, що окрім країн «першого» (США та СРСР) та «другого» світів (Західна та Східна Європа), існував ще й «третій світ» - країни Азії, Африки і Латинської Америки, експлуатація яких, власне, й забезпечувала комфортне існування перших двох світів.

 

Соціальні протиріччя у зовні стабільній глобальній системі наростали і 1968-го світовий порядок захитався. Захитався не через військове зіткнення двох блоків, а вибухнув з середини. Знаковими подіями тих часів стали «Червоний травень» у капіталістичній Франції та «Празька весна» у «соціалістичній» Чехословаччині. Загалом ті подій, які відбувалися не лише у формі масових демонстрацій, але й у формі створення нових текстів, музичних експериментів, дискусій у клубах, навіть у формуванні революційних органів влади, прокотилися всіма країнами північної півкулі – від Японії до Америки, торкнувшись й України, і наочно спростували всі тези лекцій з історії КПРС та опусів буржуазних соціологів.

 

Це справді була Велика Революція, яка у 68-му не повалила ні західний «капіталізм», ні східний «соціалізм», але поклала початок зміні Системи. Сьогодні Система ще не подолана, але вона вже інакша. І 68-й рік показав, що з нею треба боротися. І показав, як з нею треба боротися.

 

Make love not war

 

У 60-х роках повоєнне покоління увійшло до самостійного життя. Але це покоління не захотіло жити так, як їх батьки. У комфорті, який базувався на домінуючих суспільних і моральних законах, це покоління побачило фальш. І слідом за апостолом Павлом поставило Любов вище Закону.

 

Американська молодь не захотіла вбивати в’єтнамців заради забаганок своїх президентів та інтересів великого капіталу і масово спалювала повістки на війну, яку якраз тоді США розв’язали у Індокитаї. Більше того, молодь виступила проти війни в принципі. 68-го року у Чикаго, де відбувався з’їзд правлячої на той час Демократичної партії, зібралися сотні тисяч студентів для того, щоб вимагати припинення війни у В’єтнамі. Влада «вільної» Америки вчинила тоді так само, як влада тоталітарної СРСР у Празі чи Гданську. Демонстрацію студентів розстріляли війська Національної гвардії США.

 

1971-го у місті Кент студентки місцевого університету вкладали у стволи рушниць солдатів Національної гвардії червоні гвоздики як знак миру і любові. У відповідь – знову кулі.

 

Американські шестидесятники не змогли змінити зовнішній світ, але внутрішньо вони вже стали іншими. Вони не могли жити у світі «моральної більшості» доброчесних буржуа і пішли у громади хіпі, де панували вільне кохання і ЛСД, де любов до ближнього була вище за культ споживання і наживи. Своєрідними маніфестами цих людей стали мюзикл «Волосся» та роман Кізі «Політ над гніздом зозулі» (емігрант з Чехословаччини Мілош Форман зняв за мотивами обох творів кінофільми). Наскільки широким був рух цих нових людей в Америці, свідчить рок-фестиваль у Вудстоці, де грали нову музику – рок, який з’явився у 60-х, і на який прийшло близько 400 тисяч народу.

 

Загалом рок нерозривно пов’язаний з 68-м роком. Тоді на демонстраціях у Парижі студенти співали антивоєнні пісні «Beatles» і «Rolling stones», які згодом, на початку 2000-х, адміністрація президента Буша – молодшого рекомендувала американським радіостанціям не транслювати в ефір.

 

Згодом мода на хіпі пройшла, американські шестидесятники у своїй більшості влилися до лав американських буржуа, але Америка вже змінилася. Потужний рух за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом, попри вбивство свого лідера, змусив владу США законодавчо гарантувати права чорношкірих американців (ті реформи середини 60-х називають «другим Біллем про права»). Цей рух за права підірвав поліцейські основи північноамериканської держави і 1975-го року США вивела свої війська з В’єтнаму. Цей рух змусив американську владу поважно ставитись до своїх білих і чорних співгромадян.

 

Втім, за періодом лібералізації в Америці настав період реакції (так званої «консервативної революції») і за консервативного президента Буша громадянські права американців знову були обмежені так званим «Патріотичним актом». Вашингтон розв’язав військові дії у Афганістані та Іраку. Але багатотисячні маніфестації проти війни, поразка консерваторів на виборах у Конгрес та очікувана їх поразка на цьогорічних президентських виборах, свідчать про незворотність процесів, започаткованих у 60-ті. Початок 68-го року

 

Вибух 68-го року не з’явився на пустому місці, його наближали «хрущовська відлига» та повстання в Угорщині 1956-го року – для східних країн – та революція на Кубі і війна у В’єтнамі – для західних. У жовтні 1967-го року в Болівії гине культовий революціонер Ернесто Че Гевара і акція французьких студентів 9 листопада того ж року, під час якої вимагали реформи вищої освіти, переросла у мітинг пам’яті Че.

 

Студенти скандували: «Че – герой, буржуазія - лайно»

 

Загалом революційні події 68-го року у західних країнах, хоч і були спричинені внутрішніми соціальними протиріччями, завжди підживлювалися подіями у країнах «третього світу». Так, студенти Нантера, які захопили 22 березня 68-го адміністративний корпус університету з вимогами змін у навчальних курсах («Ми хочемо вивчати Маркса, Сартра і Мерло-Понті!»), вимагали також звільнити своїх товаришів, заарештованих за погром приміщення американської компанії, який ті вчинили на знак протесту проти в’єтнамської війни.

 

«Головне, щоб вас обурювала будь-яка несправедливість, яка відбувається у світі,» - написав Че Гевара у прощальному листі своїм дітям. І ці слова сприйняли його революційні «діти» - люди 68-го.

 

Та й взагалі 68-й рік почався в Азії. У січні таїландські студенти, які називали себе «жовтими тиграми», повалили проамериканську військову диктатуру. Потім настала черга «соціалістичного табору» і на початку 68-го, всупереч позиції Брєжнєва, компартія Чехословаччини змінює свого керівника сталініста Новотного на реформатора Дубчека. І ЦК КПЧ ухвалює «Програму дій», згідно якої скасовується цензура і легалізуються політичні клуби.

 

Потім прийшов час Заходу. І у березні учні паризької Сорбонни протестують проти заборони студенткам відвідувати вночі в гуртожитках студентів та вимагають студентського самоврядування. З травня події розгортаються з шаленою швидкістю. Вимоги революціонерів з часткових і досить обережних стають загальними і радикальними. До студентів долучаються робітники та інтелігенція. На вулицях Парижа, Праги, Риму – сотні тисяч людей. Здавалося, і «капіталізму», і «соціалізму» - кінець.

 

Паралелі між подіями 68-го року на Заході і Сході не лише зовнішні. Вони глибинні. Людей на бульвар Сен-Мішель та на Вацлавську площу не могли вивести часткові вимоги, які висунули на початку 68-го студенти, наскільки б серйозними чи кумедними ці вимоги не були. Людей вивели соціальні причини. З’явилися цілі соціальні групи, серед них нова інтелігенція та робітники, які не бажали бути соціальними аутсайдерами і захотіли повалити владу соціальних фаворитів – буржуазії на Заході та її аналога на Сході – партійної бюрократії.

 

І на Сході, і на Заході революціонери 68-го виступали проти авторитарних режимів. У Чехословаччині і Польщі вони хотіли побороти монополію компартій на владу, а у Франції – диктаторський режим президента Де Голля, який внаслідок конституційних змін на початку 60-х добився для себе практично імператорських повноважень.

 

А найголовніше, і на Заході, і на Сході люди хотіли ПРАВДИ, зрозумівши гнилість і «капіталістичної», і «соціалістичної» системи. Схід і Захід – разом

 

Паралелі між Сходом і Заходом у 68-му році доповнюються тим, що до виступів польських студентів у Кракові, Гданську, Варшаві спонукав приклад французьких колег, а у Празі демонстранти скандували: «Дучке – Дубчек!» (Дучке – лідер німецьких студентів 68-го року, які виступили проти глобального капіталізму).

 

Характерно, що революційні виступи 68-го року і на Сході, і на Заході, відбувалися на фоні економічного підйому. Рівень життя протестуючих був відносно високим. Образно кажучи, паризькі студенти паркували свої «Пежо» біля Сорбонни, діставали з багажників червоні прапори і портрети Че Гевари, і йшли на барикади. Справді, революції відбувають на там, де є, за висловом класика, «знедолення мас», а там, де революційні соціальні групи вважають себе готовими і рішучими для того, аби змінити суспільний лад.

 

Ще один момент, який варто відзначити. Французи почали бунтувати без «керівної і спрямовуючої» ролі компартії, навіть всупереч позиції керівництва ФКП, яке закликало співгромадян не підтримувати акції протесту. Коли у Франції у травні розпочався загальний страйк (страйкували 10 мільйонів французів, тобто третина працюючих), комуністи змушені були підтримати робітників, але вони ж, тобто ФКП, наприкінці травня і «здали» страйковий рух, задовольнившись підвищенням зарплат, яке обіцяли працедавці. Практично ФКП сприяло затуханню революційного руху.

 

Взагалі, жодна партія не могла тоді контролювати народний рух. Жодна партія не могла очолити комітети робітничого, студентського і селянського самоврядування, які на короткий час у травні 68-го взяли владу на місцях у Франції.

 

Це був громадянський, а від того грізний і величний рух

 

Борячись проти капіталізму, його учасники водночас скептично ставились до радянського «соціалізму». Так, наприклад, студентський окупаційний комітет Сорбонни (там переважали анархісти і «ситуаціоністи») послав до Політбюро ЦК КПРС такого листа: «Тремтіть, бюрократи! Скоро міжнародна влада робітничих Рад вимете вас із-за столів! Людство знайде щастя лиш тоді, коли останнього бюрократа буде повішено на кишках останнього капіталіста! Хай живе боротьба кронштадтських матросів проти Троїцького і Леніна! Хай живе повстання Рад Будапешта 1956 року! Геть державу! Хай живе революційний марксизм! Окупаційний комітет автономної народної Сорбонни». Кінець 68-го року

 

В Кремлі та на Єлисейських полях почали готуватися до збройного придушення Революції. Брєжнєв збирає лідерів країн Варшавського договору, а Де Голль 29 травня відлітає до Німеччини, де веде переговори з командуванням французьких окупаційних військ про їх участь у «наведенні ладу» у Франції. 21 серпня війська п’яти «соціалістичних» країн окуповують Чехословаччину. Захід, в тому числі й ліва інтелігенція Заходу, протестує проти придушення «Празької весни».

 

А французькі війська, які базувалися в Німеччині, так і не повернули зброю проти своїх співвітчизників. Втім, тон Де Голля після його візиту до Німеччини став іншим. Замість розгубленого старигана, у якого влада вже практично випала з рук, 30 травня французи знову побачили твердого диктатора. Він оголошує про розпуск Національних Зборів і руками поліції знищує робітничий контроль на заводах «Рено». Почався сезон відпусток і студентських канікул. Влітку 68-го голлісти виграють позачергові парламентські вибори.

 

Революцію у Чехословаччині було придушено, а у Франції вона захлинулася. Наслідки 68-го року

 

Але, не дивлячись на ці поразки, 68-й рік започаткував зміни і у Східній, і у Західній Європі.

 

«Празька весна» стала прообразом «оксамитових революцій» у Східній Європі кінця 80-х – початку 90-х. А паризький «Червоний травень» став каталізатором процесів, за якими після консервативних урядів прийшли уряди соціалістичні. Насправді, завдяки 68-му року, ми маємо Європу з соціальними пріоритетами, з соціальними принципами. І навіть консервативні уряди не можуть змінити цей стан речей. Вони розуміють, що будь-який крок праворуч в плані зміни системи оподаткування, соціальних гарантій та програм, будь-які порушення громадянських прав викличуть у Європі масові протести на кшталт протестів «антиглобалістів» у першій половині 2000-х, які журналісти назвали «новим 68-м роком».

 

Долі людей 68-го року в Європі склалися по різному. Після затухання Революції частина («Brigatte rosso» в Італії, «Rote armee fraczion» в Німеччині та «Action direct» у Франції) повели терористичну боротьбу з своїми режимами. Частина влилася у політику, приєднавшись до лівого табору (люди 68-го заснували французьку газету «Liberacion», у Німеччині створили Партію зелених, яка присутня у Бундестазі, а її лідери, як Йошка Фішер, час від часу займають міністерські пости, лідер паризьких студентів Кон-Бендіт зараз є депутатом Європарламенту). Частина, зневірившись у можливості змінити світ, приєдналися до хіпі або до інших подібних рухів. А ще одна частина перетворилася з «нових лівих» на «нових правих», як французький філософ Андре Глюксман, який, проте, постійно повторює, що 68-й рік був вимогою ПРАВДИ.

 

Де Голль вже 69-го року вирішив збільшити свої й без того надзвичайні повноваження за допомогою референдуму. Цей референдум він програв, хоча всі попередні «волевиявлення» давали йому незмінну підтримку. Після цієї поразки він подав у відставку, а за рік помер. Соціалістичний президент Франції Міттеран за власною ініціативою скасував імператорські прерогативи президентської влади і 1982-го року провів реформу місцевого самоврядування. Новий консервативний президент Франції Саркозі заявив, що його завданням є ліквідація наслідків 68-го року, але, здається, йому на вдасться повернути течію суспільного життя назад.

 

Дубчек після того, як його зняли з усіх постів та виключили з партії, працював простим робітником, поки «оксамитова революція» 1989-го року не повернула його на посаду голови Федеральних Зборів Чехословаччини.

 

Загалом 68-й рік став явищем не лише у суспільному житті планети. Він став і культурним явищем. Ми вже говорили про музику. Але свої сліди 68-й рік залишив і у кіно (окрім фільмів Формана – фільми Жана-Люка Годара і Паоло Пазоліні), і у філософії (люди 68-го тоді зачитувалися досить складними для розуміння пересічної людини працями неомарксиста Герберта Маркузе «Ерос і цивілізація» та «Одновимірна людина», а сам Жан-Поль Сартр йшов у перших лавах демонстрацій паризьких студентів).

 

Взагалі французька молодь розуміла свою участь у протестних акціях як «джазовий концерт на барикадах». Революція – акт мистецтва, який має приносити задоволення.

 

68-й рік приніс значні зміни і у системі освіти. Влада змушена була прийняти студентське самоврядування. Поширився підхід, що викладач – не істина в останній інстанції, а колега студента, який ділиться з ним своїми знаннями, водночас беручи від свого vis-à-vis свою порцію знань. До речі, у травні 68-го у Сорбонні були організовані «паралельні курси», де лекції читали запрошені студентами спеціалісти з не університетського і, навіть, неакадемічного середовища, а то й самі студенти, які згодом стали відомі як визнані філософи.

 

68-й рік і Україна

 

68-й рік не оминув і терени СРСР. Тут, звичайно, не було масових демонстрацій, але вже те, що невелика група людей вийшла на Червону площу в Москві протестувати проти радянської окупації Чехословаччини, знехтувавши небезпекою репресій, говорить саме за себе. Радянським Союзом, починаючи з середини 60-х, шириться рух дисидентів. В Києві цей рух виявляється у створенні нових, незвичних до того текстів, у виданні «Українського вісника», у колективних листах правозахисників з протестом проти політичних репресій, зрештою, в українському «поетичному кіно».

 

Зате потім, з початком 90-х і 2000-х, студентське голодування на граніті, «Україна без Кучми», яка вимагала скасування президентського авторитаризму Кучми, як і «Червоний травень» - президентського авторитаризму Де Голля, «помаранчеві» події, живо нагадали 68-й рік. Зрештою, якщо в Україні діють ті ж самі соціальні причини, які виштовхнули людей на площі у 68-му, та ж соціальна прірва між класами і то й же авторитаризм, тепер вже ющенківського президентства, нам слід чекати тут нової революційної хвилі.

 

Хвилі, яка, як і в 68-му році тисячними голосами повторювала за Ленноном: «All you need is love». Чесної хвилі, яка заради любові, правди і свободи готова пожертвувати власною кар’єрою і благополуччям. Адже мотивація до Революції і палкого кохання – одна й та ж.

 

І на сам кінець – кілька гасел, написаних студентами 68-го року на стінах Сорбонни:

 

ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ.

 

БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ – ВИМАГАЙТЕ НЕМОЖЛИВОГО.

 

ЗАБУДЬ ВСЕ, ЧОМУ ТЕБЕ ВЧИЛИ – ПОЧНИ МРІЯТИ.

 

НЕМОЖЛИВО ЗАКОХАТИСЯ У РІСТ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА.

 

КОРДОНИ – ЦЕ РЕПРЕСІЇ.

 

ВСЕ ДОБРЕ: ДВІЧИ ПО ДВА ВЖЕ НЕ ЧОТИРИ.

 

СТРУКТУРИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, А НЕ ЛЮДИ ДЛЯ СТРУКТУР.

 

І найголовніше: РЕВОЛЮЦІЯ ПОВИННА ВІДБУТИСЯ ДО ТОГО, ЯК ВОНА СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ.

 

Главное в разделе

Бизнес

Валерий Вареница рассказал как на Плюсах изменятся цены на телерекламу в следующем году

Общество

Канал «Украина» объявил кастинг на шоу по формату The Brain

Популярное на Телекритике



Бизнес

Валерий Вареница рассказал как на Плюсах изменятся цены на телерекламу в следующем году

Бизнес

Конференция «Медиаправо 2018»: практика применения языковых квот на телевидении и предвыборные законодательные медиаинициативы

Бизнес

Нацсовет проверит новый телеканал Мураева из-за самовольного изменения логотипа, формата и программной концепции

Общество

Канал «Украина» объявил кастинг на шоу по формату The Brain