ТЕЛЕКРИТИКА

Щастя бути «цифрою»

Архив

У червні українські глядачі вже мали побачити 10 нових цифрових телеканалів. З різних причин зустріч з прекрасним цифровим майбутнім українського ТБ відкладено мінімум до осені. А то й до наступного року...


Від квітня, коли відбувся конкурс на місця в мультиплексі MX-4, ринок напружився в очікуванні. Учасники конкурсу, які програли, не приховуючи скепсису, очікують появу в ефірі «новеньких». Адже, нагадаємо, «лузерами цифри» виявилися всі основні гравці українського телевізійного ринку - «Інтер», який подав чотири заявки, але в цьому полі чудес не вгадав жодної букви; СМЕ, який скромно претендував на два місця, але і їм не так сталося, як гадалося; «пінчуки», які пролетіли з двома проектами каналу СТБ і пізнавальним проектом «ЯК? ТБ». Не гідними цифрових каналів було визнано нові проекти каналу ТЕТ, ТОНІС; «не дотягнув» на місце в цифровому мультиплексі канал «24», не кажучи вже про «Перший діловий» і «Перший автомобільний». Волею Нацради не відбулося повернення на телевізійний ринок Олександра Ткаченка, автора одного з успішних телепроектів українського ТБ 90-х років - Нового каналу. Між іншим, Ткаченко за кількістю представлених у конкурсі проектів міг би конкурувати хіба що з групою «Інтер» (що, у свою чергу, може свідчити як про серйозність телевізійних намірів керівника Одеської кіностудії; так і про його «парфумерний» талант відчувати фінансові трюфелі). Кажуть, великі сподівання на МХ-4 покладав і Борис Фуксман, із яким асоціюють компанію «TВ Інтертеймент» (номінація в цифровому конкурсі «Дитячий канал»). Очевидно, це допомогло би Борису Леонідовичу втішитися після відчутної втрати частки в «1+1»...

 

До речі, ті, хто програли, збагатили державну скарбницю на 32 х 65 773,97 грн. (конкурсна застава) = 2 104 767,04 (грн.). Жорсткі форматні умови конкурсу парадоксальним чином комбінувалися із зустрічними вимогами членів Нацради. Згідно з основними правилами гри, канали мали вийти в ефір протягом двох місяців. Логіка підказувала, що така умова під силу лише ГОТОВИМ каналам (або тим, що вже ось-ось на виході, як, приміром, «Перший автомобільний», який стартував у травні). Так само нелегка, але виправдана умова про те, що кожен переможець конкурсу має взяти на себе певне зобов'язання щодо соціальних сет-топ-боксів (приблизно на мільйон доларів), - до снаги лише БАГАТИМ.

 

Проте ще на початку обговорення конкурсантів члени Нацради оголосили додаткові вимоги до основних правил: не голосувати за порушників закону (дослівно у формулюванні Ігоря Куруса, першого заступника голови Нацради, це звучало так: «Я не віддам жодного голосу компанії, яка сьогодні здійснює загальнонаціональне мовлення і не виконує законодавство України»). Таким чином одним порухом регуляторного стегна кількість «готових і багатих» скоротилася за рахунок вибивання з перегонів найбагатших і «найготовіших». Це був залізний аргумент, щоб не дати жодного місця ані СМЕ, ані «Інтеру», котрі успішно почали розбудовувати свої медіасім'ї, в яких майбутнє «молодших» каналів із переходом на цифру виглядає більш ніж непевним.

 

Наступний логічний поворот дозволив позбавитися ще одної великої групи конкурентів: велика кількість учасників (24) подавалася в номінації «Оригінальний проект». Власне, саме тут шукали своє місце під сонцем всі ті, хто не вписувався у форматні вимоги культурологічного, дитячого, пізнавального, кіно- та гумористичного каналів. Проте Нацрада трактувала слово «оригінальний» інакше, ніж учасники ринку, вимагаючи представити щось оригінальніше від того, що вже є в ефірі. Таким чином, із дистанції «зійшли» готові канали різного ступеню заможності. Як зазначив голова Нацради Віталій Шевченко в інтерв'ю «ТК»: «Цей конкурс, особливо в частині "Оригінальний проект", і був задуманий таким чином, аби з'явилися оригінальні пропозиції від оригінальних творців». Однак те, що, врешті-решт, «оригінальні концепції» аж надто нагадували зліпки з існуючих каналів - вочевидь, не враховувалося. Ідеться про те, що, наприклад, проект «5:0» нічим не відрізняється від класичного футбольного каналу, яких в українському ефірі мінімум три: «Спорт 1», «Спорт 2» і «Футбол» ТРК «України»; «Берегиня» - стандартний жіночий канал тощо.

 

В результаті, в переможцях на 8 місць виявилося 10 компаній, тобто 8 + 2: вісім - «темні конячки», нові компанії на ринку, пов'язані із не менш невідомими на ринку власниками; і двоє - зі впізнаваними обличчями: М2, складова частина ЗАТ «Телеодин» (М1, М2); та «УНІАН-ТБ», який відбрунькувався від відомого новинного агентства і має стати складовою об'єднаного медіахолдингу «Главред».

 

За чутками, які активно курсують на ринку, за обидва канали «просили» найвпливовіші особи, обидві на букву «Ю». Що цікаво, навіть якщо така протекція і була, то знаково, що вона забезпечила лише два додаткові призи в мультиплексі на вісім конкурсних місць. Отже, 8 «оригінальних», як висловився Віталій Федорович, компаній отримували свої 8 місць навіть при двох старших козирях у прикупі... Може навіть скластися враження, що тривала професійна дискусія щодо стандартів упровадження майбутньої української цифри - MPEG-2 чи MPEG-4 - завершилася на користь більш актуального «четвертого» формату (рішення від 23.04.2008) ще й тому, що «переможна десятка» (8+2) не могла вміститися в ласому мультиплексі (нині, після двох додаткових рішень Нацради, МХ-4 виглядає так). Це невеличка ремарка щодо ролі випадків в історії...

 

Нам вдалося поспілкуватися лише з менеджментом чотирьох із 10 каналів четвертого мультиплексу: це М2, УНІАН-ТБ, пізнавальний канал «Мандрівник», директором якого є Олег Черниш, екс-директор із розвитку Нового каналу та «MTV-України»; також ми додзвонилися до директора футбольного телеканалу «5:0» Артема Фещенка, який хоч і відмовляв нам протягом місяця, проте зрештою частково задовольнив нашу цікавість. Із рештою майбутніх мовників контакту не склалося. Тож перше, що можна сказати про новачків телевізійного ринку: спільна манера спілкування. Нам дуже цікаво відмовляли: не одразу, а, так би мовити, з другої спроби. Тобто спочатку нас просили передзвонити пізніше, а потім вже говорили, що воліли би взагалі утриматися від коментарів, обмежуючись чимсь на кшталт: «Я знаю вашу интернет-страничку (сміятися після слова «странічка»:) - Л.Г.) и ничего не комментирую» або «Когда нам понадобится реклама, мы с вами свяжемся» (сміятись після слова «когда» :) - Л.Г.).

 

Оскільки не всі в цьому місці засміялися, особливо ті, хто не відреагував на слово «странічка», пояснюю: «Телекритика» пише про багатьох мовників, що з'являються в телепросторі. Як правило, мовники уникають спілкування до моменту отримання ліцензії і пристрасно його жадають, коли бажаний документ уже в кишені. Типова поведінка, коли на телекомпанії вважають топ-новиною купівлю кожного нового цвяха і щиро дивуються, чому «ТК» не поділяє їхніх уявлень про соціальну значущість цього важливого для телеіндустрії придбання. З пресою охоче спілкується топ-менеджмент: вони переконують журналістів у тому, що на ринок прийшли нові гравці, які є адекватними коментаторами медіапроцесів... Ну, звісно, якщо вони є адекватними. Не кажучи вже про те, що кожен канал намагається переконати пресу в авантажності своїх «облич» і зоряності «зірок».

 

В даному ж разі все виглядає надто нестандартно. Складається враження, що маємо справу з підпільними телеканалами - перепрошую за оксюморон. Навіть у самій Нацраді, попри підтримку цих мовників, виявляється, не можуть надати пресі ані прізвищ власників, ані свідчень платоспроможності цих каналів, ані переконливих аргументів щодо креативних переваг. Адже навряд чи когось переконає, приміром, така відповідь голови Нацради: «Чим оригінальна концепція каналу "Берегиня" і чим вона принципово відрізняється від жіночого каналу МАХХІ-ТВ? - "Це теж творча площина, і відповідати мав би сам мовник. Адже в документах можна все виписати правильно й привабливо... Недарма ж ми спілкуємося з конкурсантами в "живому" режимі, зважуємо додаткові пояснення, вислуховуємо деталізацію підходів. А критерій істини - практика..."». Дуже цікаво: якщо критерій істини - практика, то чому ліцензії отримали телеканали і менеджери, які не мають жодної практики? Що це за кредит довіри такий - ціною в перехід країни на цифровий стандарт мовлення?

 

Пафос у постановці питання саме таким чином є цілком виправданим, бо формування першого (МХ-4) цифрового мультиплексу має стратегічне значення для оцифрування країни. Логіка така: цікаві канали в мультиплексі - населення біжить по сет-топ-бокси за власним бажанням і переходить на цифру охоче, швидко й радо, «як діти в школу». Нецікаві канали - і нікому та цифра не потрібна, та ще й у нашому по горло нашпигованому телеканалами інформпросторі. Зникає основний мотив переходуна «цифру» для споживачів - мовляв, варто заплатити лише за сет-топ-бокс і ви матимете USP. І виникає колізія «доброї "Волі"»: нащо мені ваш цифровий пакет, принаймні зараз, в 2008-му, якщо мене й аналоговий цілком влаштовує?

 

Оскільки йдеться про надзвичайно важливу для суспільства тему, то «Телекритика» вирішила дізнатися максимально про ті телеканали, які ми мали побачити вже в червні. Матеріалу не так багато, як хотілося б. Джерела - пряма мова. Зібраний матеріал не дозволяє зробити переконливих висновків, зате породжує припущення.

 

Перш ніж почати перемикати кнопки на пульті МХ-4, зауважимо лише один момент. Крім манери спілкування, «цифрову вісімку» споріднює дата перереєстрації виду діяльності ТОВ-ів: ТОВ «Векта-плюс» - 21.02.2008; ТОВ «Мирей» - 21.02.2008; ТОВ «Лайкс» - 19.02.2008; ТОВ «Інтер-ківар» - 25.02.2008; ТОВ «Емпаєр бізнес брокерс - Україна» - 21.02.2008; ТОВ «Футурама» - 20.02.2008; ТОВ «Дотюей» - 21.02.2008. Для порівняння: ЗАТ «Телеодин» - дата реєстрації 02.11.1998; ТОВ «УНІАН ТБ» - дата реєстрації 28.12.2007.

 

1. «Класика» (ТОВ «Векта-плюс»)

 

На засіданні в Нацраді канал представляли як такий, що «на базі світових цінностей вибудує нову культуру України». Не більше, не менше... «Векта-плюс» виявилася єдиним учасником у цій конкурсній категорії: державна ТРК «Культура» не була допущена до конкурсу, бо не сплатила заставу. З пояснень Жанни Мазицької, директора ДТРК «Культура», засновники (читай - Держтелерадіо) не знайшли можливості перерахувати заставні кошти у зв'язку з тим, що від початку року не працювало державне казначейство.

 

Обговорення «культурного» учасника проходило мляво. Голосували - одноголосно. Як у ході обговорень прокоментував Ігор Курус: «Те, що українському глядачеві потрібен канал "Культура" - факт. Те, що в держави немає на це грошей - теж факт. Якщо держава не може, хай працює комерсант».

 

До речі, представляла «Класику» Марія Лисенко, генеральний директор «Поверхность Спорт-ТВ», проте сама вона заявила, що ця її поява в Нацраді не має жодного відношення до «Поверхности». На уточнюючі запитання щодо каналу «Класика» Марія не відповіла, переадресувавши «ТК» до Сергія Тютчева, директора телекомпанії.

 

Поговорити з паном Тютчевим вдалося не одразу. Після презентації каналу в Нацраді він сказав, що є на лікарняному і попросив зв'язатися з ним за тиждень. Тиждень перетворився на місяць, проте й на початку травня розмова не склалася, оскільки наше прохання розповісти про «Класику» пан Сергій різко парирував:

 

Тютчев: Я не буду ничего комментировать.

 

«ТК»: Можно подъехать к вам в студию, пофотографировать, познакомиться с людьми, которые работают на канале?

Тютчев: Я понимаю ваш интерес и я знаком с вашей интернет-страничкой. Знаю, как она преподает материал. Я не хочу. У меня нет желания с вами общаться...

 

«ТК»: Почему? Тютчев: Я не хочу это комментировать... «ТК»: Тогда с кем мне общаться? Дайте мне телефон вашей пресс-службы...

 

Тютчев: Леся, давайте сделаем так: страничку мы вашу знаем, телефон тоже - когда у нас будет необходимость, мы с вами свяжемся.

 

«ТК»: Но такая необходимость есть у нас. Поэтому дайте телефон вашего пиар-директора, мы будем общаться с ним...

 

Тютчев: Все. Никаких комментариев я не даю (поклав слухавку).

 

Засновником «Класики» є ТОВ «Векта-плюс», засновником якої, у свою чергу, є Кирило Вікторович Багрій, старший партнер «Столичного адвокатського альянсу». Не отримавши коментаря від директора каналу, «Телекритика» зв'язалася з паном Багрієм. Поспілкуватися нам вдалося не одразу (див.: «манера спілкування»): пан Багрій повідомив, що інтерв'ю телефоном не дає, на пропозицію під'їхати в будь-яке зручне для нього місце відповів проханням передзвонити під кінець робочого дня. Проте й тоді пан Багрій зустрічі не призначив, а розмова складалася так:

 

Багрій: Мы учредили предприятие, и оно работает: на это есть директор, есть управляющий персонал - все вопросы к ним. Я вникаю лишь до той степени, до которой это необходимо, и это в любом случае не является предметом для обсуждения. Я думаю, вы можете пообщаться с директором. Во-первых, он на большее количество вопросов сможет ответить; во-вторых, это его компетенция, ему за это, в том числе, и деньги платят...

 

«ТК»: А подскажите, пожалуйста, к кому нам обращаться? Как зовут вашего директора?

Багрій: Ну вы же где-то нашли мой телефончик, так, наверное, в той же информации есть и данные руководителя...

 

«ТК»: На мой взгляд, канал о культуре - это абсолютно благотворительный канал, поэтому на данном этапе развития проекта у меня даже вопросов больше к вам, чем к вашему директору...

 

Багрій: У меня не получится с вами встретиться... Я думаю, что если вы свяжитесь с директором, то он вам прояснит ситуацию. По крайней мере, он назовет вам дату, когда он сможет с вами пообщаться. Поймите, на все есть свои причины. К сожалению, большего сейчас сказать не могу.

 

Все, що на сьогоднішній день знає «Телекритка» про канал «Класика», це те, що представники каналу не зверталися до своїх колег із каналу «Культура». Це підтвердила «ТК» Жанна Мазицька, генеральний директор «Культури». А Ігор Кошара, директор «Укртелефільму», сказав нам, що поки не було звернень і до кіностудії «Укртелефільм». Саме ця студія має великі архіви концертних записів українських виконавців і документальних фільмів про митців, проте - і це важлива деталь - архіви ці оцифровано лише частково. Звісна річ, кіностудія зацікавлена в партнерстві. Проте угоди варто би підписати завчасно, щоби попрацювати над перегоном у цифру... А угод немає.

 

Те, що новостворений канал не став копіювати - скажімо так - здобутки державного каналу «Культура» і не зацікавився анналами державних студій, дає надію на те, що в українському телепросторі може нарешті з'явитися культура з людським, а не пафосно-державницьким обличчям. Адже свідчить, що основою програмування майбутнього каналу стане - імовірно - купований зарубіжний продукт, а щоб виконати квоту національного контенту (50%), каналу доведеться запустити власне потужне виробництво, створити власні версії театральних вистав і концертних виступів, багато працювати і зрештою побачити «небо в алмазах».

 

Можемо припустити, що з притаманною інтелігентній логіці парадоксальністю на каналі «Класика» побоюються конкурентів за почесне право викупити продукт каналу Мezzo та оцифрувати архіви «Укртелефільму», і з не менш характерною скромністю, вочевидь, не вважають це гідною захоплення благочинністю.

 

2. «Котигорошко» (ТОВ «Мирей»)

 

Дитячий канал «Котигорошко» в Нацраді представляв голова правління дитячого медіацентру «Сімба» Олег Кормилець. Фрагмент обговорення:

 

Курус: Чи знаєте ви, що умовами конкурсу є 100-відсоткове мовлення українською мовою?

 

Кормилець: Так. Всі наші програми є виключно україномовні.

 

Курус: Чи маєте ви якесь відношення або чи є ви афілійованою структурою з нині діючими центральними телеканалами?

 

Кормилец: Ні. Ми громадська неприбуткова дитяча організація.

 

Курус: Чи будете ви так само, як ваші колеги з центральних каналів, економити гроші на українському телепродукті?

 

Кормилець: Не те що не будемо економити, але якщо грошей засновник не дасть, то я буду дуже з ним сваритися.

 

Плаксюк: Чи є у вас фахівці із розміщення реклами саме на дитячому каналі? На чому ви будете будувати свій бізнес? Чи існуватимете тільки за рахунок інвестицій?

 

Кормилець (при слові «реклама» переходить на російську): Каждая наша телепрограмма более 2 тыс. долларов обходится детскому ме