ТЕЛЕКРИТИКА

Сміх і сльози — поганий вибір вітчизняного кінотелевиробника

Через гостросюжетне кіно певні цінності подаються краще й ефективніше, ніж засобами любовної історії на 100 серій або набору гегів сезонів на п’ять, як «Свати»


Через гостросюжетне кіно певні цінності подаються краще й ефективніше, ніж засобами любовної історії на 100 серій або набору гегів сезонів на п'ять, як «Свати». Тим більше в часи, коли потреба українців у власних героях тяжіє до необхідності мати власного Джеймса Бонда чи вітчизняну Ксену, принцесу-воїна.

 

Кілька тижнів тому голова Держкіно Пилип Іллєнко під час VII Міжнародної конференції «Кінобізнес: Особливості, перспективи, можливості» озвучив, серед іншого, найближчий пріоритет для національного виробництва кіно - передбачена в бізнес-плані телевізійна версія. Пізніше, взявши участь у круглому столі «Ідеологія українського кіновиробництва», пан Іллєнко висловив переконання: кінематограф має стати інструментом формування суспільних цінностей.

 

З ним не погодилася директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе - її передусім напружило не раз вжите ним слово «ідеологія». Хоча в різноплановому репертуарі «Жовтня» бачимо американське кіно, переважно блокбастери, котре є чи не найбільш ідеологічним у цілому світі. Причому кожен американський фільм, хоч із великим бюджетом, хоч незалежний, однаково відстоює, поширює й по можливості експортує оті самі базові цінності, котрі в сукупності складають не лише американську, а й загалом західну демократію.

 

Слово «ідеологія» лякає й автоматично відштовхує тих, хто підсвідомо сприймає її в словосполученнях «комуністична ідеологія» чи «радянська ідеологія», які водночас у цих системах були ДЕРЖАВНИМИ, що неприпустимо для західного демократичного світу. В чому різниця, вичерпно пояснив Ахтем Сеітаблаєв - автор, на мій погляд, одного з найкращих та справді ідеологічно якісних, можна сказати - наших ідеологічних фільмів «Хайтарма». Даючи інтерв'ю новому журналу VGL cinema (№1`2014), він, серед іншого, сказав: «Нам не загрожує отруєння ідеологією, як це бачимо в сусідній Росії. Адже провідні канали там обслуговують лише ту ідеологію, яку пропонує державна машина. Україні завжди був притаманний плюралізм думок. До того ж найбільш рейтингові канали - приватні. А приватному бізнесу складно нав'язати "генеральну лінію партії"».

 

І додав: «Україні, аби протистояти медійній агресивності з боку сусіда, варто виробити свою єдину ідеологічну концепцію. Тільки, аби не підміняти понять, давайте домовимося, що це за ідеологія. Вважаю - вона має насамперед формуватися на принципі цінності кожної людини для суспільства».

 

Хочеться сподіватися, пан Іллєнко мав на увазі буквально це або щось подібне, тобто ідеологію суспільну, а не державну, коли намагався донести до аудиторії розуміння нової ідеології українського кіновиробництва. Якщо все це колись запуститься й маховик виробництва розкрутиться, розширена телевізійна версія в умовах обмеженої кількості кінотеатрів - саме той вихід, який сьогодні найбільш оптимальний для поширення й популяризації справді єдиної для більшості українців (бо свої «ватники» є навіть у США, переважно на консервативному й колись рабовласницькому Півдні) ідеології. Тим більше, що за обговорення формату національної ідеї в Україні ніби взялися вже, незалежно від кіно- й телевиробництва. І там теж визначаються з цінностями.

 

Пан Сеітаблаєв правий і в іншому - приватний бізнес, котрим є більшість комерційних телеканалів, справді державі не підконтрольний. Тож попри ситуацію з ворожою пропагандою, вони не просто далі транслюють пропагандистський російській контент - його кількість, за останніми даними, навіть збільшилася. Зокрема, як зазначає спільнота «Бойкот російського кіно», значну його частину складають серіали про «героїчних» співробітників російських та радянських силових та каральних органів.

 

Якщо відкинути цю складову, а поцікавитися винятково жанрами, то легко зрозуміти: фільми й серіали, котрі формують оту саму ідеологію, котру панове Іллєнко, Сеітаблаєв та Кокотюха, що примкнув до них, хочуть реабілітувати як поняття - це детективи, бойовики, пригодницькі стрічки, трилери. Тобто, жанрові історії, за допомогою який найкраще моделювати ситуацію, в якій герой, кидаючи виклик небезпечному ворогу й перемагаючи його, відстоює в результаті певні, бажано - демократичні цінності. Рятуючи з однаковим завзяттям і світ, і окремо взяту людину.

 

І це ніби поволі починається. Ще весною генеральний директор групи «1+1 медіа» Олександр Ткаченко заявив про відмову показувати контент, що вихваляє спецпризначенців та збройні сили Російської Федерації. Нещодавно власник Film.ua Group Сергій Созановський повідомив, що до кінця цього року компанія планує запустити два серіальних канали та виробляти локальний, суто український продукт. В унісон співає й держава: голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко підтвердив пріоритетність створення телесеріалів. А влітку «Телекритика» повідомляла, що телеканал «1+1» уже розпочав роботу над п'ятьма новими українськими серіалами власного виробництва.

 

Словом, керівництво українських каналів та вітчизняні продакшн-студії кажуть про необхідність виробництва власного контенту, котрим можна й треба заміняти згаданий вище, ідеологічно чужий нам російський. Нацрада обома руками підтримує.

 

Логічно припустити: російські детективи в не такому вже далекому майбутньому замінять на українські. А пригодницький жанр домінуватиме, як загалом гостросюжетне кіно, нехай це буде драма.

 

Але з цього місця починаються проблеми. Бо «Плюси» оголосили весь список серіальних проектів, над якими працює. Це мелодрами, комедії та два байопики, про Валерія Лобановського та Миколу Амосова.

 

Постаті справді потужні. Але Лобановський - відомий футболіст та легендарний тренер. І цільова аудиторія серіалу - передусім футбольні фанати, котрі по телевізору дивляться лише футбол. Ультрас узагалі патріотично налаштовані, ідеологічно правильні без додаткових стимулів. Слоган про сутність Путіна належить саме їм. Тож кіно про Лобановського навряд чи буде адекватною відповіддю російській казці про Івана Піддубного. Микола Амосов - світило медицини. Та в часи, коли потреба українців у власних героях тяжіє очікування власного Джеймса Бонда чи вітчизняної Ксени, принцеси-воїна, життєпис Миколи Михайловича, м'яко кажучи, ризикує пролетіти.

 

Навіть якщо все буде добре, фільми про Лобановського й Амосова, так само як обіцяні комедії «Кандидат», «Московський родич» і мелодрама «Хазяйка», не є нашою асиметричною відповіддю російським детективам, трилерам та бойовикам. Неможливо замінювати пригодницький фільм любовною історією. Але російські мелодрами нікому не заважають, тому поруч просто опиняться українські - без жодної боротьби й перемоги, без мінімального моделювання екстремальних ситуацій, без окресленої вище ідеологічної складової українського суспільства.

 

Панове Ткаченко й Созановський у різний час говорили про можливість копродукції. Згадували Туреччину, Румунію, Молдову, а найчастіше - Польщу. Але зверніть увагу: в якості прикладу успішних проектів, зроблених у копродукції самими поляками, називають передусім детективи, шпигунські історії, пригодницькі та містичні стрічки. Здавалося б, колеги все роблять правильно й орієнтуватися у власному виробництві передусім треба на цей досвід та зазначені жанри.

 

Натомість, як мені, принаймні, здається, вітчизняний виробник дивиться на це, киває - і готовий радше слухати директора Стамбульського кінофесту Азізу Тан. Котра розповідає: в Туреччині знімають переважно мелодрами й комедії. А смаки українського й турецького глядача, бачте, збігаються.

 

Я розумію, мелодрама дешевша. А комедія - жанр, який треба вміти робити. І поки єдиний, у кого це виходить органічно - Володимир Зеленський, актор, сценарист і продюсер. Та все ж пропоную повернутися до об'єктивної реальності. Хітами телевізійного ринку, зразками для наслідування й форматами, котрі багато хто прагне адаптувати, стають гостросюжетні драми. Або детективи, трилери, екшни. Тут нагадаю про успіх серіалу «Нюхач» власного виробництва Film.ua: це детектив, і продано не лише фільм для показу, а й формат для адаптації. На міжнародний рівень, таким чином, можна вийти й партнера знайти, тільки якщо озброїшся не героєм-коханцем, а героєм-переможцем.

 

Із 29 вересня НТН показує перший сезон «Справжнього детективу» - нашумілий детективний трилер, просто обов'язковий для перегляду шанувальникам якісного телекіно. Згадується також «Втеча з в'язниці», «Доктор Хаус», «Пуститися берега», «Шерлок» - і це ми мовчимо про «Гру престолів» та «Ходячі мерці». До двадцяток найкасовіших прокатних фільмів України, Росії та світу, поданих у згаданому журналі VGL Cinema (№1`2014), не ввійшло жодної (!) любовної історії та є лише одна комедія - «Кохання у великому місті». І то - тільки в Україні й Росії. Та підкреслюю - винятково через фактор Зеленського, котрий тягне проекти власною харизмою.

 

За винятком «Кохання...», всі фільми й серіали тією чи іншою мірою є носіями ідеології, про яку говорили в різний час Пилип Іллєнко та Ахтем Сеітаблаєв. Її сила в непомітності. Просто через гостросюжетне кіно певні цінності подаються краще й ефективніше, ніж засобами любовної історії на 100 серій або набору гегів сезонів на п'ять, як «Свати».

 

Якби йшлося про паралельний розвиток жанрів, цього б тексту не було. Та поки що тенденції показують: національна ідея, творення ідеології - на одній чаші терезів. А на іншій, яка переважує - національний кінотелепродукт у вигляді беззубих комедій та позбавлених будь-якого життя печальних мелодрам. Сміх і сльози замість боротьби та перемоги.

 

Ось вам, група «Бойкот російського кіно», відповідь, чому серіали про ментів, НКВД й спецназ далі в нашому ефірі. Їх нема чим замінити. Й на тлі обіцянок розчулити й насмішити перспективи появи українського Героя досить примарні. Втім, хочеться помилятися.

 

 

Фото - transkarpatia.net

Главное в разделе

Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Побег от проблемного кино

Популярное на Телекритике



Бизнес

Провайдеры, вещатели и «Зеонбуд»: отсутствие регуляции и запуск платного пакета эфирной цифры

Бизнес

Дистрибуция каналов четырех ведущих телегрупп в 2019 вырастет до 10,5 гривны. ОБНОВЛЕНО

Дуся

Идем со мной, мальчик, я покажу тебе «Ворошиловград»

Бизнес

Побег от проблемного кино